Провідміняти числівник шістдесят сім

сумувати задругом

жила-була пташка. вона дуже любила гратися під сонцем у лісі. одного сонячного дня, коли вона була дуже захоплена грою з своїми птахами-друзями вона побачила зайчика, який   попав у пастку мисливця. заєць благав її йому, але тільки одна вона йому . її друзі не хотіли зайчику, та ще й ображали його. бідний зайчик вже плакав коли до нього прилетіла пташечка. вона сама хотіла йому , але вона була дуже слабка і не могла нічим . потім вона полетіла до людських осель і   прохала людей бідному зайчику. ніхто з людей не хотів тратити свій час на якогось безглуздого і неуважного   зайця. але один хлопчик тарас пішов за пташкою і допоміг зайчику вибратися із біди. через три дні зайчик прийшов в гості до пташки і подякував їй, за те що вона йому вибратися із пастки   мисливця. вони ще довго гралися з зайчиком і назавжди залишиль друзями.

вважаю, що це можливо. бо вибір книжок на україні не дуже великий. зі спадом економіки, населення не охоче витрачає гроші на друковані видання. а комп"ютери та інтернет прийшли майже в кожен дім. в мережі можна знайти видання, які навіть у бібліотеках не зустрінеш, а про нові навіть мова не може йти.

так, електронний словник не дає відчуття   першовідривача , але він не таа вже й погана заміна друкованним словниам.

                              моя майбутня професія

кожна людина хоче бути щасливою. однією зі складових щастя звичайно ж є робота. улюблена робота. а якщо людина отримує за улюблену роботу і пристойну винагороду то це вже велике щастя! це, звичайно, жарт, а от вибір майбутньої професії справа дуже серйозна і відповідальна. і братися за неї треба якомога раніше, бо як то кажуть: «старого собаку нових трюків не навчиш»!

батьки з дитинства ставилися до мене як до особистості. завдячуючи цьому, я ніколи не соромилась своїх уподобань, завжди залишалася сама собою, не підлаштовуючись під чужу думку. тож, мій шлях до вибору майбутньої професії був вільним. але не легким.

точні науки мене не вабили. я завжди губилася в світі цифр та розрахунків. думки про абстрактні речі стомлювали мене.

оскільки мої батьки люди аж ніяк не прагматичні: тато актор і режисер, мама хореограф і письменниця, тож і мене перемогла творча натура (хоча я не дуже вірю в те, що тут причетна спадковість). просто мені завжди хотілося зробити цей світ кращим або ж увічнити його красу на папері чи то словами, чи то фарбами.

а якщо чогось хочеш досягти треба докласти зусиль. і я наполегливо вчилася малювати, писати вірші, старанно вивчала іноземні мови (щоб мати змогу спілкуватися з будь-ким). а перебудова світу «на краще» почалася з "братам нашим меншим" собакам. і це не рік, не два, а майже все життя.

здавалося, що з вибором професії проблеми не буде. та де там! щоб отримати вищу художню освіту треба спочатку оволодіти ненависною ! а для того, щоб поповнити лави кінологів, знань з біології замало хімія стоїть на кордонах моєї мрії і не пускає до бажаного! професія перекладача? цікаво, але дещо обмежено…

тривалий час я вагалася з остаточним вибором вищого навчального закладу, де б я могла отримати всі необхідні знання, що до країни щастя. до країни, де я зможу спробувати все, бути всим, відчути справжнє задоволення і дарувати людям радість. і врешті зрозуміла, що професія «актор театру та кіно» саме той золотий ключик, що відкриє дверцята до здійснення мрії.