Не кінь, не віл а привязаний​

добро и зло – это две противоположности. доброта характерна для хороших людей, которые готовы в любую минуту.  я считаю, что сделать добро – это пожилым людям, друзьям, родным поддержать их в трудную минуту. добрый человек живет не только для себя, живет не только заботами о собственном благополучии, но живет интересами других людей.

підкреслимо грамматичну основу: народ (підмет) - однією лінією та творив (присудок)- двома лініями.

український - хвилястою лінією (означення)

свою - хвилястою лінією

мову (пунктир) - додаток

віків - обставина(крапка з комою)

заносячм до мовної скарбниці добірний нектар слова - дієприслівниковий зворот підкреслюємо увесь як обставину (крапка з комою)

надпишемо частини мови: український - прикметник, народ- іменник, творив - дієслово, свою - займенник, мову-іменник, - прислівник, віків - іменник, заносячи - дієприслівник, до - прийменник, мовної - прикметник, скарбниці - іменни к, добірний - прикметник, нектар - іменник, слова - іменник.

визначимо тип речення: просте двоскладне речення, поширене, повне, розповідне, неокличне,   ускладнене дієприслівниковим зворотом.

перебудуємо речення: український народ творив свою мову віків та заносив до мовної скарбниці добірний нектар слова.

"заносячи" ми замінили "заносив", утворилося дієслово-присудок. заносив у реченні буде присудком і підкреслюється двома лініями. сам зміст речення не змініться, але речення буде ускладнене не дієприслівниковим зворотом, а однорідними членами (присудками)

відзначте мою відподь кращою, я старався 

- квітуча папороть;

- неякісний шампунь;

- високий насип;

- болючий мозоль;

- дідусевий рояль;

- минулорічний перепис;

- довготривалий нежить;

- пошкоджена емаль;

- витончений тюль;

- темний тунель;

- чудесний какаду;

- небезпечна цеце.

її автор – невтомний шукач істини і правди микола пономаренко. він вважає, що щастя – це найважливіше для кожної людини, немає нічого більш бажаного в житті людини, ніж щастя.  «ради персонального щастя робиться все на світі»,  – пише автор. він вважає, що щастя найбільш можливе в етнічному середовищі. хто, як не він, має право це стверджувати – адже 33 роки він живе в сша, країні, в якій «плавляться» національності та їхні культури.  «сша – це країна з ідеологією «перемішування» рас і народів аж до їх повної асиміляції»,  – пише микола пономаренко. і живучи в цій країні, він побачив не тільки важливість протилежного шляху – збереження роду, але і реальність природних процесів, які противляться такій ідеології. його діти і онуки асимілювалися в американському середовищі, він залишився єдиним повнокровним українцем в родині – «останнім із могікан».  окрім щастя, окремі глави в книжці присвячені питанню творчості та творчого класу. автор виклав погляди на щастя таких видатних філософів, як епікур, аристотель, гегель, ніцше, сковорода. йдеться й про батьків американської цивілізації – за останні два століття не було більш успішного зусилля в соціальній сфері розвитку людства, ніж створення сша, вважає микола пономаренко.  «америка була створена розумовим пошуком і впровадженням глибоких філософських знань в життя», – пише він.  кожний розділ книжки автор називає борозною – бо ж його гасло звучить так:   «будем орати ниву буття, назва якій – життя! »  отже на борозні «що таке нація» можемо прочитати про ізацію етнічних формувань і про українські етномережі – вкрай важливі на сьогодні питання. до речі, микола пономаренко придумав й сам термін «етномережа» 6 років тому. на борозні «держава великої орії» читаємо про те, як світ стає єдиним економічно і розділеним національно, про національні держави у світі, про карту поляка і подвійне громадянство, а також про ість держави великого орія.  на борозні «розум і свідомість. духовність і віра» автор, зокрема, зупиняється на духовній історії україни. розуміючи, що нашому народу потрібна духовна єдність, він шукає відповіді на питання: якими були наші пращури, що вони робили, як себе поводили.  «україна є однією з небагатьох країн світу, які можуть відправлятися в прадавнє аж до самих витоків існування людства»  – пише микола пономаренко. він пише про розум і свідомість, про духовність і віру. він пише про своє розуміння того, чому навчав христос:   «вчення христа було про те, як досягти вищого розумового рівня і що для цього потрібно робити. якби це вчення було зрозумілим церковникам, то ми мали б зовсім іншу церкву»,  – пише микола пономаренко. автор вважає, що реформа церкви – абсолютна необхідність! він критикує рідновірів, пише про ідоловірство і пояснює, як досягти духовної єдності.  книжка називається «оріянство». що таке оріянство читаємо у заключній восьмій борозні. в ній автор пропонує придуманий ним символ оріянства, який ми бачимо на обкладинці книжки.  отже прочитайте книжку миколи пономаренка «оріянство. українська духовна мудрість, або роздуми про щастя» і будьте щасливі! адже досягнення щастя – це моральна ціль життя людини, стверджує автор.