Словотвірний розбір слова ПЕРЕЛІТНИЙ

в народі кажуть : "зустрічають за одежиною, проводжують за розумом".

  людина-це не одяг, який сьогодні вкрашений коштовностями, а наступного дня може стати одягом жебрака. ні, людина - це душа. і її ми відкриваємо у наших вчинках. на хоробрість вказують не зброя чи обладунки лицаря, а здатність забути про власну безпеку заради ближнього. на милосердя, любов   та людяність - бажання поділитися з немічним чи потребуючим .

  лише наша поведінка розкриває нашу душу для інших. ніби дзеркало вона вказує на всі недоліки чи гарні риси. 

калина - символ україни. як багато пишуть поети про цей символ. навесні і восени калина завсім різна.на весні вона цвіте, а восени красується своїми червоними . цвіте калина білими суцвіттями. милує око той білий цвіт такою вже ніжною вона стає, як тая дівчина молодая. за літо вона росте і вже восени стає червоною, як той мак у полі . тендітна і ніжна дівчина стає господарською жіночкою. так і калина свій ніжний білий цвіт змінює на червоний. восени калина  чекає своєї пори коли нею похарчуються птахи, так калина приймає участь и в ланцюжку живлення у природі. ягідки калини гіркі на смак, для людини вона частіше всього постає як ліки. можемо зробити висновок що не дарма поети так гарно і ніжно описують калину адже вона за усі пори року гарненька.

==  йдуть

-=.-=  в"ють

=.-=  співають

=  їжачок

після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і вів її прогнав. що, мовляв, од неї й слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота. ще задовго до від'їзду й перед самим від'їздом він бігав до річки, хотів побачити сім'ю дикої качки. але так і не побачив. переконував себе, що каченята вижили, але подалися в інше місце. а коли зладнали чемодани й сідали в машину, щоб їхати на вокзал, то юрко все не хотів сідати. казав, що ліхтарика забув, а коли ліхтарик виявлявся в батьковій кишені, то казав, що ножик десь пропав. усе затягував від'їзд, ждучи, чи не появиться тося. і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась. — поклич її,— сказала мати юркові, — а-а,— махнув той рукою й одвернувся, скривившись. — поклич, попрощаєшся. але поки їхав у машині, то тільки про те й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла