Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть написання прийменників разом, окремо або через дефіс. Геть (по) над морем, над хвилями синіми в'ються, не спиняться чаєчки білі (Леся Українка). 6. Що в світі миліше (над) зоряні ночі, що в світі ясніше (над) милого очі (М. Коцюбинський). 7. Стоїмо ми (в) чотирьох та очима лупаємо (І. Нечуй-Левицький). 8. Не для того я повертався додому, щоб сидіти (в) чотирьох стінах (П. Загребельний).

усі знають- здоров"я найважливіше,що в нас є у житті.але за ним треба слідкувати.одним з способів підтримання себе у формі: загартовування.

взимку я купаюся у прорубі,літом-хожу босоніж по камінню.після душу,завжди витираюсь мокрим рушником.я слідкую за собою, тому що хочу бути здоровим та щасливим.

вот))

-привіт, миколо! -привіт, я чув, що ти подорожував? -так, тільки-но приїхали. дуже приємна подорож. а ти не збираєшся в мандри? -я нещодавно був, але зовсім недалеко. але все одно у мене залишилися незабутні враження, як у казці! -ну бувай, до скорої зустрічі! -бувай!

на мою думку, щастя це широке розуміння. але для мене щастя - це моя родина та , друзі, які   завжди поруч, підтримають мене в   складний для мене час. це ті теплі слова, які щоразу каже мама дивлячись на мене любий мій синочок - ти моє щастя.здроровя моїх рідних, близьких мені людей. з усьго написаного, я мог зробити один і головний   висновок , щастя- це життя і все, що воно нам дає.

людське неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

люди, їх мі усі вони зовсім різні й чимось неповторні. вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у цій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба»

бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.