Чому вчить казка Л. Воронина "Пригоди голубого папуги"

людина повинна своєю працею добувати свій хліб.

по-перше, тому, що інкакше це ніби крадіжка. інші працюють, а непрацюючий проїдає та прогулює їх гроші. це несправедливо.

по-друге, коли людина не працює, вона не має можливості розвинутися далі, лінується, починає хворіти або від малорухливого способу життя, або від шкідливих звичок, на які її штовхає безділля.

таким чином, зовсім непрацююча людина шкодить собі і не приносить користі людям. щоб врятувати такого, треба змусити його працювати на користь собі і оточуючим. така робота принесе   радість і самій людині, бо її стануть поважати і цінувати інші.

тому народ і придумав такі "ліки" для ледарів - не годувати їх.їсти захоче, то почне працювати.

маріє iванівно,вітаємо вас з днем вчителя.

привіт друзяко,як же ми давно не бачились!

поздоровляю тебе з днем народження,рідненька матусю!

краю рідний,ти самий прекрасний у цілому світі.

шановні телеглядачі,за техничними обставинами наша программа до ефіру не вийде.

юні дослідники, просимо всіх зібратися у лабораторії.

дорогий милий друже! дуже вдячна тобі за прихильність до мене. дякую тобі і за те, що впродовж життя зберіг у душі недоторканим куточок, у якому назавжди залишився дитиною – безпосередньою, чулою до краси, вразливою до людських страждань і болю. ти умів дивуватись кожній квітці й росинці на стеблі, захоплювати своєю творчістю інших. як мені зараз тебе не вистачає. адже саме ти мене навчив любити мистецтво, відчувати красу у природі і людях. завдячуючи тобі, я пізнала найвищу насолоду, яку може бог дарувати людині, – натхнення й злет духу у творчості. саме ти допоміг мені зрозуміти, що природа – це цілий всесвіт. усе це стало для мене живою істотою. я знаю, що рослини, як і люди, проходять через страждання і пекельні муки.а пам’ятаєш це високе небо, цей шал тепла, а літньої пори – спеку? ти завжди казав: ну хіба це можна не любити? і справді, хіба можна? тепер я часто думаю, що я так і не встигла подякувати тобі за розум і душу, які плекали добре і вічне. як мені зараз хочеться сказати тобі „і”. і за добру науку і любов, і прости мені те, що може колись була неуважною до твоїх слів чи інколи не розуміла їх. прости мені і хай там, де „вічні дзвенять водограї”, де „пахнуть чудові сади”, буде тобі добре і легко. тепер я усе розумію.

гарно(працювати як? )працювати,працювати(де? ) на роботі, ну и дальше в этом роде , можэт что и придумаете, но я большэ не знаю!

вот может пригодится

прислівник (лат. adverbium - біля дієслова) - це повнозначна, самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? є незмінною.

прислівник у реченні пов'язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад: синіла (де? ) навкруги далечінь (гончар); дорога все глибше (як? ) врізалась в ущелину, зверху (зві зі скель, покапувало. (м. олійник)

може також пов'язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості до ролі обставини міри, ступеня: ось зовсім (наскільки? ) близько з води вихопилась гостра скеля. (я. баш) коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою? ) старий