укр. язык а то совсем не понимаю

2. Стійкі сполучення слів, які за значенням дорівнюють одному слову, називаються:
а) синонімами;
б) словосполученням;
в) омонімами;
г) фразеологізмами.
3. Значення фразеологізмів можна знайти у словнику:
а) тлумачному;
б) іншомовних слів;
в) фразеологічному;
г) етимологічному.
4. Знайдіть правильне пояснення фразеологічного звороту пустити півня:
а) плакати;
б) зробити дошкульне зауваження;
в) прижитися де – небудь;
г) викликати пожежу з метою помсти.
5. Укажіть рядок слів, у якому сполучення слів не є фразеологізмом:
а) важка рука;
б) набита рука;
в) права рука;
г) міцна рука.
6. Позначте рядок, у якому всі сполучення слів є фразеологізмами:
а) гострий язик, твердий горішок, світла голова;
б) чорна година, рівний шлях, англійська вимова;
в) жовта пляма, друге дихання, глупа ніч;
г) весела пригода, сонячний день, від а до я.
7. Виділіть речення, у якому вжито фразеологічний зворот.
а) Словом «перець» люди називали чомусь дуже неоднакові речі.
(А. Коваль).
б) Перцем звуть і злющі – презлющі червоні перчини (А, Коваль).
в) Прийдеться ще декому перцю давати (Б. Олійник).
г) Колумб поклав до ніг короля й королеви мішок з перцем (А. Коваль).

стою із небесами сам на сам - один, без

 

сам не свій - дуже схвильований

 

з іншого тіста - не схожий на когось

 

перед самим носом - коли хтось уже був близький до мети

 

з іншої опери - не має відношення до теми

 

по самі вуха - багато (наприклад, роботи)

 

усім серцем - відверто, щиро

 

з усієї сили - сильно

нова водолага. моє рідне селище, моя маленька батьківщина, край із чудовими народними традиціями та мальовничою природою. 

    щодня ходимо широкими твоїми вулицями, милуємось чудовими крає. як же нам хочеться, щоб ти було вічно молодим і квітучим!     вчителька розповіла нам, що наше селище заснував харківський полковник григорій донець, як фортецю для захисту від ворогів. всередині фортеці знаходилася одна церква і декілька поселень. так з’явилося наше селище на карті, почало рости і розвиватися.      в нашому селищі є річка водолажка, вона невелика за розміром. з розповіді бабусі, я дізнався, що раніше ця річка була набагато більшою. багато хто вважає, що саме від назви річки пішла назва селища.      добрі, чесні, порядні люди жили і живуть в нашому селищі. приємно прогулюватися нашим селищем, бо воно дуже красиве.     на центральній площі на свята збирається багато людей, щоб відпочити та поспілкуватися, подивитися виступи артистів. ласкаво манить дорослих та дітей своєю тишею, загадковістю, тінню могутніх дерев селищний парк, який знаходиться біля центральної площі.      всіх дивує величчю свято-спасо- преображенський храм. це він своїми дзвонами сповіщає про церковні свята.     біля величного обеліска загиблим воїнам завжди горить вічний вогонь. так шанує наше селище пам’ять про людей, які віддали своє життя за наше світле майбутнє. на свята біля пам’ятника багато квітів, а особливо в день перемоги.     тато, мама, бабуся розповідали про страшну війну в нашій країні. мої прадідусі  і прабабусі брали в ній участь.     мій прадід, перекопський василь андрійович (1921-2004) під час війни був командиром артилерійського взводу на  дніпропетровщині, мав звання старший лейтенант. під час одного з боїв він був поранений уламками бомби, був  госпіталізований. але один уламок так і залишився в тілі діда, з яким він прожив все життя. після розриву бомби дід став дуже погано чути і став інвалідом на все життя. мій дідусь розповідав мені, що прадід завжди чекав на 9 травня. свято перемоги для нього було найголовнішим святом. рідні і близькі завжди вітали його з цим чудовим днем.     моя прабабуся, перекопська явдоха олексіївна (1922-2007), народилася у новій водолазі, працювала у колгоспі. під час війни була вивезена до німеччини, в місто мюнхен і знаходилася там протягом трьох років. там прабабуся працювала на фабриці, виготовляла на станках деталі для військових літаків. батько казав, що моя прабабуся завжди зі сльозами на очах згадувала ті тяжкі часи.     а батьки татової мами, моєї бабусі, теж пройшли дуже важкий шлях до перемоги.     мій прадід, жмайло тимофій максимович (1915-1981), народився у селі знам’янка, нововодолазького району. під час війни він пройшов майже всю територію україни і був тяжко поранений. додому він повернувся без однієї руки.     моя прабабуся, гарбуз марія данилівна (1923-2004), теж народилася у селі знам’янка, нововодолазького району. почала навчатися на медсестру, але не встигла довчитися, почалася велика вітчизняна війна. під час війни прабабуся була вивезена до німеччини, місто есен-купферде. там прабабуся працювала на ткацькій фабриці, виготовляла парашути. моїй мамі прабабуся марія розповідала, що під час втечі із німецького полону, вони перейшли міст, де на протилежному березі їх зустріли американські війська. як же вони були здивовані, коли американці повідомили, що міст повністю заміновано. а вони не знали цього і перейшли міст. з тривогою і болем у серці прабабуся згадує той період свого життя.     ми завжди будемо пам’ятати їх тяжке героїчне життя.     а ще я навчаюся у найкращій школі нашого селища. в ній працюють чудові вчителі, які дітям стати справжніми людьми, вчать любити і знати свій рідний край, свою батьківщину.     люблю тебе, нова водолаго, мій рідний край, моя земля, земля моїх батьків, той чарівний куточок землі, де я щасливий. пишаюся тим, що я— нововодолажчанин. квітни, моя батьківщино!

    я писала так, тетянко! зміни назву селища, і готово!