Правильно розставлено розділові знаки в реченні
Щоб вам, мої рідні, щасливо вік звікувати...
Гей, ви грізні чорні хмари, я на вас збираю чари.
Якый, ти світе, теплий і широкий.
Вона любыла рожеві квіти, і про вашу долю любила співать.

зайці шубу для того, щоб краще ховатися від ворогів в зимку. заєць скидає шубу з сірої на білу, тому що взимку йде білий сніг і біла шубка зайця є йому заховатися в снігу.

  кожній людині добре коли в неї в сім'ї лад. краще   жити з дружньою, щасливою, доброю сім'єю ніж мати клад. родина(сім"я) - це той самий клад, а коли в сім"ї все добре, то клад здається просто нічим. нащо клад, коли в сім"ї лад!

  нахвалявся мороз у лісі . холодних вітрів лютих хурделиць наказав їм мороз все живе виморозити, щоб нічого не залишилось, тільки сніг та лід.

      а вітри та хурделиці   й раді   такому наказу. почали вони лютувати безупину. все що зустрічали на своїй дорозі, перетворювали на лід та   замерзлі опудала.

      засмутилися звірі та птахи : налякали їх хурделиці, не можуть вийти навіть корму знайти для себе та свої дитинчат.дуже холодно без сонця та тепла. 

    та   ось прилетів здалеку грак, та почав розповідати про теплі краї та весну, що повинна невдовзі прийти. зраділи звірі, попрохали вони грака летіти назустріч весні,поквапити її .

    через деякий час стало тепліше пригрівати сонце, день став довшим і звірі й птахи   почали виходити зі своїх будинків.   міць холодних вітрів та хурделиць марніла,слабла.

        злякався старий мороз, що зовсім втратить могутність та владу. припало йому відступити.і біг він ,не обертаючись, в свої старі володіння, де вже давно його ніхто не боявся.

людське неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

люди, їх мі усі вони зовсім різні й чимось неповторні. вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у цій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба»

бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.