Вправа 2. Прочитайте речення, з’ясуйте, зі скількох частин вони складаються. Перепишіть, поставивши необхідні розділові знаки. Встановіть умови, коли розділовий знак не потрібен( підказка :підрядні речення мають спільну головну частину)
І. 1. Він шукав. Придивлявся до облич що миготіли перед очима ходив довго з вулиці на вулицю і дріж проходила йому по тілу коли візники гукали на нього або дзвоник трамваю несподівано гримів йому коло вуха (В. Підмогильний). 2. І хоч тепер уже лягла утома і борозни прорізали чоло я все ж радий що кожну кому в своїх піснях я напоїв теплом (Д. Фальківський). 3. Щоразу коли погляд ваш зупиняється на пам’ятникові Лесі Українки в Києві чи коли ви зупинитесь в алеї придніпровського парку неминуче мабуть подумається вам є в цих прекрасних образах щось і від неї самої від авторки від натхненної жінки-митця Галини Кальченко (О. Гончар).
ІІ. 1. Шаптала спинився на березі та почав стежити як борються на небі яскраві фарби гарячого сонця з прийдешньою пітьмою як сірішає Дніпро і гудки пароплавів зовсім низько стеляться над водою (В. Підмогильний). 2. Всім відомо куди він звик ходити і де він лиха набирався (Л. Глібов). 3. Коли все затихло і згасла церква темним дозорцем лишилась на порозі степу Шаптала відчув свою самотність і свідомість її залила йому душу теплом (В. Підмогильний). 4. Я люблю коли в листя зелене дерева одягає весна і під вітром хитаються клени і співає в квітках далина

джміль [джміл'] 6 букв, 4 звуки (дж - один звук)

1. слово.2. наголос.3. склади: • відкриті; • закриті.4. фонетична транскрипція.5. букви і звуки.6. характеристика голосних звуків: • ненаголошений; • наголошений.7. характеристика приголосних звуків: • дзвінкі, глухі; • тверді, м’які, пом’якшені.8. кількість букв і звуків.джміль  — 1 склад, закритий.[джм’іл’]  дж [дж] — приголосний, дзвінкий, шиплячий, твердий; м [м’] — приголосний, пом’якшений; і [] — голосний, наголошений; л [л’] — приголосний, м’який; ь [–]5 букв, 4 звуки.

якщо-(й а к ш ч о)-4 букви, 6 звуків, 2 склади

  два великих українці - гоголь і шевченко

  у кожного своя доля, і свій шлях широкий (т.шевченко)

шляхи то обох українців до столиуці, і доля обох вивела у світське товариство, та якщо гоголь був хоч із дрібних, але все ж таки дворян, то шевченкові, вчорашньому кріпакові, довелося добре попрацювати, щоб заслужити довіру свої нових друзів. та обом доводилося потерпати від скрутного матеріального становища. звичайно ж, не порівняти. якщо на апогеї слави гоголю аплодував імператор микола і і виділив кошти для поїздки за кордон, то тарас дістав від імператора по «повній котушці» - аж 10 років рядовим в оренбурзські степи на повне «государственное обеспечение». добре, що не на кавказ. може й боявся цар відправляти тараса на кавказ після поглибленого ознайомлення з поемою «за горами гори …», щоб не мати клопоту з ще одним шамілем. невідомо, як би поступив тарас, попавши на кавказ у діючу армію. а так, забороною писати і малювати, та солдатськими тортурами царат надіявся зламати тараса. от і розпорядилася доля жорстоко з двома українцями. один по закордонах відірваний від рідної землі, а другий – в солдатській казармі. і якщо гоголю не лише не забороняли писати, але й сприяли, то шевченкові навпаки – сувора заборона писати і малювати. писали обидва. і написали чимало. якщо гоголь спалив другий том своїх «мертвих душ», щоб їх ніхто не побачив, то шевченко збирав докупи свої захалявні книжечки після повернення із солдатчини, в надії, що побачить їх світ, прочитає. багато написано про поступок гоголя, але, певно, краще за нього ніхто не сказав. він зрозумів, що написав не те, що думав, що хотів. написав те, що від нього хотіли. то краще нічого не показувати. а шевченко писав те, що думав, що хотів сказати своєму народові. коли тарас почав декламувати своєму родичу варфоломію шевченку «за горами гори, хмарою повиті…», той порадив йому, щоб дуже «не заходив він у хмари». передчував біду земляк. так і не зустрілися вони – два великих земляки. не перехрестилися їх стежки і шляхи. знову доля не звела їх. чому? може не дуже хотів гоголь тої зустрічі? може. не густо і серед спогадів. найяскравішими, певно, спогади григорія данилевського про свою зустріч з гоголем у 1851р. «я знаю и люблю шевченка,- сказал гоголь, как земляка и даровитого художника. мне удалося и самому кое-чем в первом устройстве его судьбы . но его погубили наши умники, натолкнув его на произведения, чуждые истинному таланту. они все еще дожевывают европейские, давно выкинутые жвачки». а на питання йосипа бодянського «скажите о его таланте, о его поэзии», гоголь відповів: «дегтю много, дегтю больше, чем самой поэзии. нам-то, с вами, как малоросам, это, , и приятно, но не у всех носы как наши». звичайно, можливо є й інші висловлювання гоголя в адресу шевченка, але вистачить і цих, щоб мати уяву, як обережний гоголь відкликався про свого опального земляка. та й невідомо, коли і як гоголь молодому шевченкові, якщо на той час і сам потерпав від матеріальної скрути. але все могло бути. а що ж шевченко? чи шукав він зустрічі зі своїм земляком? майже нічого невідомо. хіба те, що коли тарас увійшов у світське життя, гоголь виїхав за кордом. певно, тому і написав своє послання йому тарас навздогін.

к сажелэнью я нэ №№№№№№№№№№№