Слова близькі за значенням. прислала, накрила.

я дуже люблю ходити у походи. це дуже цікаво! бігаєш на свіжому повітрі, граєш та розважаєшся! зазвичай я ходжу у похід з друзями, влітку, коли ще не дуже спекотно, але й не холодно!   зазвичай ми варимо кулеша, або смажимо шашлики!   мої друзі колись не любили ходити на природу, але коли я одного разу "витягнула" їх на свіже повітря, вони настілки пройнялися цією казковою атмосферою, цією цілковитою тишою і журчанням струмка що ми дуже стомлені , пройняті казковими ароматами та радістю поверталися додому. цього літа я хочу ще раз побувати в поході але з ночівлею бо мрію побачити справжню нічного метелика. я що якщо дуже хотіти то твої мрії обов'язково здійсняться!

мова — це характер і духовна могутність народу. саме він дає їй силу й красу. у своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди. отакі квіти вплели в той вінок і т. г. шевченко, і леся українка, і олександр довженко, і олесь гончар та інші генії українського народу. нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. краса українських народних пісень давно до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на батьківщині, і за її межами. один з російських письменників натхненно сказав про українське слово: "українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості". саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, які дивують розмахом козацької відваги. на високості людського духу підносить мову рідної україни геній тараса шевченка. у його творах легко і природно звучить слово. я пишаюсь і плекаю кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших предків. треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.

мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.

  пташка  красна  пір'ям,  а  соловей його кінчає. ,  у  людини, як і в  птаха, настає в житті такий час, коли в неї міцніють крила,  красна  пташка своїм пір'ям,  а людина  — своїми знаннями.