Есе на тему "грубість - це духовна слабкість чи демонстрування сили? "

рубість , це напевно те чого так не любить кожен з нас у комусь , але сам користується цим напевно щохвилини.це дуже погана риса характеру.на мою думку ми застосовуємо грубість тоді , коли не хочемо показатись комусь слабким , або гірше його.це скоріш за все демонстрування сили , можливо навіть не сили , характеру , того що він не гірший. застосування грубості ніколи не призведе до чогось доброго. краще дати зрозуміти людині все без зайвих криків , сварок та непорозуміібно насамперед пам'ятати те , що ми не ідеал і потрібно поводитись добре , якщо ви хочете досягнути на мою думку грубість - це демонстрування сили. але стараймось відівчовуватись від поганого і пам'ятати про хороше).

не можна чекати милості від природи після того, що ми з нею зробили. велике творіння  боже, колиска людства, втілення  краси i добра. з перших кроків людини на землі  вона годувала своїми , давала тепло . минали віки. людина розвивалася, розумнішала, вчилася користуватися дарами i силами i "довчилася", на жаль, до знищення хiросiми i нагасакі, до чорнобильської та японської катастрофи. а природа - це ж краса! це могутні ліси, горді гори, безмежні степи, це сонце чи місяць в небі. все це оспівано в народних піснях) i в творах великих митців.i краса ця щедра. ліси - дарують нам свіже, повітря. поля годують нас хлібом, на луках i степах пасуться тварини, що нам молоко i м'ясо. годують нас рибою i несуть наші кораблі водоймища. i все це добро просто гріх не шанувати, не берегти. адже людина сама - частинка природи. i щасливою може бути, лише за умови досягнення гармонії, в злагоді з довкіллям. в іншому разі вона перестає бути людиною. i так завжди. перетворила людина природу на свою служницю, намагаючись силою взяти її скарби - i тепер не оббереться лиха. споконвіку вважалося сенсом життя кожного: посади дерево, збудуй дім, вирости сина. нас на землі кілька мiльярдiв. якби ж то кожний посадив деревце! а якщо кожен знищить по дереву? ! схаменіться, люди! будьте людьми!