— михалку, ти ще довго з котами гратимешся? — озивається мати.
— а хіба я граюсь? то вони самі,— буркотливо відказує син і знову смикає за хвіст смугастого тигрика, який, виблискуючи круглими зеленими очима, пацає пазуристою лапою.
— чи ти в мене маленький? чи в тебе стільки розуму, як у лисого тереня волосся на голові?
— о, треба було тереня згадувати!
— а що, допекло?
— допекло, як мертвому припарка.
— язик у тебе довгий, як лишай своїх котів і йди до баби танаськи по молоко.
— ви не могли раніше сказати? вже он ніч блимаками заглядає у вікно, а ви — по молоко!
— хіба я не нагадувала? та ти в мене спритний, аж-аж! усе — встигну та встигну!
— так ви нагадували!
— михалку, не гніви, бо знаєш, що буває, коли мій терпець урветься? одним кінцем він тебе лусне по лобі.
— а-а, хай лускає,— бубонить михалко, проте збирається йти. бо надворі ген-ген стемніло, а ночі ж тепер чорні.— де гладущик?
мати бере з припічка витертий, висушений гладущик, кладе на денце скибку хліба, посоливши її, перев’язує зверху пілочкою — і михалко йде.
тигрик скаче з тапчана, з витягнутим догори хвостом проводжає до сіней і, зупинившись на порозі, нявкає.
— нявкаєш? — запитує в нього михалко.— страшно? а мені й капелинки не страшно.
і він, розмахуючи гладущиком, іде з подвір’я. а й справді, чого йому боятись, коли біля своєї хати він знає кожну ямку і кожен кущик. у безу ніколи нічого не сиділо й тепер не сидить, бо хіба вдень він не бігав перевіряти? і за криницею ніяка хороба не ховається — михалко навіть обійшов навколо неї, навіть усередину зазирнув. а на бересті ото лелека стрекоче й важко переступає в гнізді, так і дивись — ізвалиться, михалко зупиняється під берестом і кричить:
— гей ти, бузько, про що думаєш?
і сам собі відказує зміненим голоском, наче то вже лелека:
— про вужів.
— а про жаб? — запитує михалко.
— про жаб і про жабунів,— одказує лелека, струшуючи крильми листя на гіллі.
— і все? — запитує михалко.
— все не все, тільки ти по молоко поспішай, щоб материн терпець не увірвався, — радить лелека.
— як увірветься, то дістанеться не мені, а тобі, хоч ти й високо заліз, — гостро відказує михалко, проте далі йде.
Популярные вопросы