Діалог з української народної казки на 10 реплік

колобок

були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. дід і просить:

— бабусю! спекла б ти колобок!

— та з чого ж я спечу, як і борошна нема?

— от, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.

послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.

а він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.

біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.

— колобок, колобок, я тебе з'їм!

— не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:

— ану заспівай!

я по засіку метений,

я із борошна спечений,—

я від баби втік,

я від діда втік,

то й від тебе втечу!

та й побіг знову. біжить та й бі перестріває його вовк:

— колобок, колобок, я тебе з'їм!

— не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.

— ану заспівай!

я по засіку метений,

я із борошна спечений,—

я від баби втік,

я від діда втік,

я від зайця втік,

то й від тебе втечу!

та й побі аж іде ведмідь.

— колобок, колобок, я тебе з'їм!

— не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.

— ану заспівай!

основа-людин, закінчення-а.

у повітрі кружляло жовте листя, яке бежально зривав осінній вітер.

(обстав.  присудок. означ.  підмет .        обстав        присуд.    онач.  підм.)

художник малював річку, у якій полоскали свої коси густі верби.

(підмет,    присудок, додаток,      присудок, онач,додат,озн. підмет)

люди милувалися райдугою, яка з*явилася після теплого дощу.

(підм, присудок,  додаток,                присудок,                    означ.    додаток)

по асфальту котилися каштани, що нагадували колючих зелених їжачків.

(обст.                    присудок  підм.                    присудок      означ.      означ.    додаток)