мій дідусь іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. за цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. діти, онуки, правнуки… всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. сьогодні діду виповнилося 85 років. він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.
мій дід – успішна людина. все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого не було, окрім горя та злиднів. батько загинув на війні, коли хлопчикові виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.
та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. а мріяв тільки про одне – вивчитись. з свого богом забутого села він до далекої незнайомої москви. і там якимось чудом вступив до інституту. вчитися було страшенно важко. але здолав і науку. а потім почав працювати за фахом. чесно працював. він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. ось тоді й почав приходити успіх.
отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає, той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. все дуже просто.
Популярные вопросы