мабуть, це питання слід пов’язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт “яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш? ” або “ким мрієш бути? ”. у молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія – бути таким, як карабас-барабас або бармалей. але то було усе несерйозно і необмірковано. згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. я посварився 3 усіма своїми друзями. спочатку ходив “півнем”, високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. чомусь я тоді так думав. але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. батьки відразу відчули, що у мене неприємності. одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. з тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? мабуть, причина у мені. я дивився на батька і хотів бути таким, як він. мій батько – посадова особа. у нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. він знає так багато! на день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. а за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. я так хочу бути таким, як батько, – щирим,
відвертим, простим у сім’ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. з тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. а ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.
Популярные вопросы