«мені тринадцятий минало» аналіз вірша автор: тарас шевченко рік написання: 1847 тема «мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. основна думка: не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. художні засоби «мені тринадцятий минало» риторичні оклики: «господнє небо і село, ягня, здається, веселилось! »; «поглянув я на ягня — не мої ягнята! »; «обернувся я на хати — нема в мене хати! »; «не дав мені бог нічого! »; «і хлинули сльози, тяжкі сльози! »; «…лани, гаї, сади! ». риторичні запитання: «…чи так мені чого було? »; «…чого так весело було? ». порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо іло». епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо» автобіографічний вірш т. шевченка «мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. у четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. хлопчик молиться богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: не дав мені бог ні і хлинули сльози, тяжкі сльози… але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє… кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
Спасибо
Популярные вопросы