колись-то на заході україни жив сумний лісовик дехто. він володів усіма мовами, які тільки були, і знав усі таємниці світу. а ще мав грубезну книжку із залізними застібками на палітурках. книжка лежала у нього в покоях, прикута до ніжки стола, а стіл був міцно прибитий до підлоги. перш ніж читати книжку, дехто одмикав її залізним ключем, якого завжди носив із собою.
от якось лісовиків друг - веселий хлопчик хтось, якому було заборонено навіть підходити до книжки, влучив мить та й прокрався в покої, коли дехто пішов із дому. бачить хлопчик: у кутку стоїть дзеркало, та не просте — в ньому видно геть усе, що робиться на світі. була тут і чарівна мушля. прикладеш до неї вухо — і чуєш, що тільки заманеться.
та даремне учень вдивлявся в дзеркало — у ньому лиш хмари табунами пливли і дим клубочився. даремне прислухався й до мушлі — в ній тільки шуміло щось та хлюпало, ніби морські хвилі.
глянув хтось на стіл — о радість! лежить лісовика книжка незамкнена. розгорнув її хлопчик і, водячи пальцем, прочитав уголос один рядок. і щойно він це зробив, як перед ним з'явилася веселий і усміхнений ангел. це була радість лісовика, яку він ще давним-давно заховав і став сумним.
недалеко хтось почув стук і зрозумів, що це повертається дехто додому. злякався. хотів заховати радість, але не встиг.
коли лісовик побачив це, то сказав : "навіщо? тепер ми всі потрапимо у світ чарівності"
так і сталося. вони назавжди поринули в світ повний любові і доброти. ось і казочці кінець, а хто слухав - молодець.
Популярные вопросы