рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. воно хвилює серце, бо мова українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. коли чуєш українську мову, здається, що це співають лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.
ну що б, здавалося, слова…
слова та голос — більш нічого.
а серце б’ється, ожива, як їх почує.
так писав про рідне слово тарас шевченко. не можна не погодитися з великим поетом. мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. для кожного українця рідне слово пов’язане з крає, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. у ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, краса і сила українського народу. ще в дитинстві вона є нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона є людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
ніжне українське слово пробуджує в нас людину. це те найцінніше, що передає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. доки жива мова, доти живий і народ.
століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. у відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. і мова зацвіла, наче троянда. ніжна і співуча, вона звучить у серці кожного з нас. вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. вона приходила з творів і. котляревського і т. шевченка, і. франка. саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».
тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі пошану до рідної мови. бо слова «мова» і «батьківщина» духовно споріднені. а той, хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.
мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається. мова є нам завжди. є слова, які викликають радість і збуджують душу. це слова добрі, слова підтримки і співчуття. найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. xx століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. наше слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбницею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.
любіть україну у сні й наяву,
вишневу свою україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну, —
писав, незважаючи на заборони, в. сосюра.
не можна жити в україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. тож давайте пізнавати красу рідного слова, любити вітчизну, пишатися нашою барвистою, чарівною мовою!
Популярные вопросы