Зміни слова так, щоб у коренях відбулося чергування. колір. радість, дзвін, бджола, двір, ворота.

Колір - кольору, радість - радості, дзвін - дзвону, бджола - бджіл, ворота - воріт.

безмежна сила книги. без неї людина слiпа. книга вiдкриває перед людьми великий свiт. протягом усього жиiття ми звертаємося до книжки. згадайте свою улюблену першу книжечку, коли ще ви були зовсiм малень-кими i не вмiли читати, а вже iз задоволенням розглядали малюнки, впiзнавали улюблених героїв, складали про них цiкавi iсторiї.

і коли вже навчилися читати,— масте змогу самi поринути у захоплюючий свiт книг. тому, що книги — вашi друзi. вони здатнi викликати великi почуття, глибокі переживання.

— як ви думаєте, чи завжди iснували книги?

— давним-давно книг не було на землi, люди не вмiли ні читати, нi писати. а для того, щоб передавати iнформацiю, вони малювали малюнки на стiнах печер. пізніше люди почали писати на глинi, яку потiм сушили та випалювали на вогнi. проте, такi «книжки» були дуже важкими i незручними. згодом люди навчилися робити книги з тонкої телячої шкiри. на виготовлення такої книги потрiбнi були шкури з цiлої череди телят. тому такi книги були дуже дорогими i їх могли собi купити тiльки багатi люди. отже, потрiбно було шукати дешевий та простий матерiал для книг.

в африцi вздовж рiчок є густi заростi болотяної рослини папiрусу. спочатку його використовували лише на будiвництвi. а згодом додумались так обробляти волокна рослин, що почали виготовляти з них папiр. вiдтодi з’явилися сувої з папiрусу. писати на них було зручно, але через декiлька років такий сувiй ламався та розсипався.

справжнiй папiр, на якому пишуть i сьогоднi, люди навчилися виготовляти двi тисячi рокiв тому. першi книги були рукописними, тому одну книжку часом писали по кiлька рокiв.

за часiв київськоi русi князь володимир святославович вiдкривав школи, спецiальнi майстернi, де переписували книги. а за часiв князя ярослава мудрого у києві при софiївському соборi була заснована перша у київськiй русi бiблiотека.

у хiii столiттi в європi навчилися виготовляти папiр. в серединixiv  столiтгя в нiмеччинi запрацював перший  у європi друкарський верстат майстра йоганна гутенберга. вiдтодi друкарнi з’явилися в iнших країнах.

першодрукарем в українi був іван федоров. за своє життя вiн видрукував лише кiлька книжок. серед яких є i перший слов’янський «буквар».

ось така iсторiя виникнення книги. тепер книга — всюди поруч iз нами. вона — ваш друг i порадник.

 

Вибирати не можна тільки батьківщину кажуть, що риба шукає, де глибше, а людина - де краще. кажуть, що батьківщина там, де м'якіший хлі в. коротич і їдуть люди часом за кордон - за кращою долею та за грошима. але ж іще шевченко писав: немає в світі україни, немає другого дніпра, а ви претеся на ("і мертвим, і ") може, й не дуже весело зараз в україні, але покинути її - те саме, що покинути рідну матір через те що вона, мовляв, хвора. не вибирають люди матір, не можна вибрати й баьківщину, як це прекрасно сказав у своєму вірші в. симоненко. коли м. рильський у справах був змушений деякий час жити в парижі, серце його линуло додому: "тужу за вами, солов'ї вкраїни! ". часом тільки на чужині людина починає розуміти, що для неї означає рідний край. ілували пил київскої землі канадці, які недавно ще українцями звались. (в. коротич) ні, не можна відмовлятись від рідної землі, якщо ти - людина. тим більш, що вона напрочуд красива, наша земля, і краси її та історії не затулять для справжніх людей жодні економічні негаразди. і сьогодні, як за часів тараса шевченка вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють. і як за часів лесі українки "коло сіл стоять тополі, розмовляють з вітром в полі". такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українській землі, чиєї "правди сила ніким звойована ще не була" (п. тичина). звучить вільно наша солов'їна мова. ти сьогодні зазвучало, як початок, як начало, як озброєння всім видне, слово наше рідне. (п. тичина). зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися у трави - веснянки, у гори крутої, в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою. (а. малишко). інакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рідним краєм - україною. не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжні сини свого народу любили неньку-україну. кров'ю обкипіла вся наша давнина, кров'ю затопила долю україна (леся українка) багато скрутних часів зазнала вона протягом своєї героїчної і трагіч-ної історії. знала поневолення і війни, та знову і знову ставав на її захист україни народ, нищив ворогів і відбудовував міста і села, бо любили справжні українці свою батьківщину попри все. для того, щоб бути патріотом своєї держави, треба не співати п'яними голосами "ще не ", а потім тікати за кордон, щоб "тинятись по чужбинах, аж доки дідько всіх не забере" (в. симоненко). і не обвинувачувати у своїх негараздах інші народи - ніколи цього не робив такий беззаперечний патріот, як тарас шевченко, або о. гончар, що казав: "ми поважаємо патріотизм кожної нації, бо ми самі патріоти". треба бути відданим їй серцем і працювати, щоб розквітла вона ще пишніше, ніж зараз. кожен з нас може зробити у цю справу свій внесок. головне, пам'ятати "яких батьків ми діти" і любити батьківщину більше, ніж власний добробут. тому я хочу повторити слова в. сосюри: любіть україну у сні й наяву, вишневу свою україну, красу її, вічно живу і нову і мову її солов'їну. всією душею бажаю: живи, україно, квітни, мужня моя красуне, україна-пісня, україна-воїн, україна-трудівниця!