Скласти твір-опис процесу праці людини за власним спостереженням в художньому стилі

улітку багато людей задіяні у праці на полі. хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. відпочиваючи за містом, я часто спостерігала за такими працьовитими людьми і мені дуже їх старанність. наприклад, ви можете запитати: "що може зацікавити у праці звичайного косаря? ". та чи знаєте ви - наскільки, це клопітка робота? тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. до роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним ві траву в один бік. під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. працює   довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.

нещасна,неправдива людина,що добровильно й легко зрикаеться ридной мови.щаслива,праведна людина,що в радости и гори будуе слово своей земли.цуратися мову ,звичай ридного краю,його людей-означае скаличити свою душу,зрадити самого себе.а людина що втратла себе-уже не людина.вона не може ани плидно працювати,ани повноцинно розвиватися.така людина,немов уражена смертельною заразною хворобою,-уси вид ней намагаються знаходитись подали вид ней,бо разом з нею бути неприемно.нещасни,прокляти батько й мати.що народжують перевертнив.видцуратися ридной мови означало позбутися закодованих у ний добра.правди.чести,щирости.зрикшись цих якостей,людина втратила б не лише кровни звьязки з народом але й власний моральний коринь.

у кімнатах моєї бабусі віри на стінах рушники.а ось цьому рушникові дуже багато років .його ткала ще бабусина мати,коли бабуся йшла заміж.колись в україні не було такої дівчини ,щоб не вміла   ткати чи вишивати .вишиває вона й співає .через те й узори на рушниках чи сорочках   співаючі: чорні кольори -сумної ведуть,а червоні -веселої.