Стислий переказ твору "пісня, що завоювала європу"

Uvhjjhgjggfdy%+$7%7*8069995811 mqkiejepwjowj 9**2929283988

Зображуючи портрет сучасника, я завжди уявляю молоду людину. хоча старше покоління і вважає вік категорією філософською. я пого джуюсь із тим, що вік вимірюється не роками, а станом душі, проте при клади свідчать, що історію вершать люди молоді. спілкуючись із ветеранами великої вітчизняної війни, які неодно разово бували в нашому класі, я дізналася, що вік бійців складав два дцятьтридцять років. сорокарічні воїни, більшою мірою, йшли в обозі. ні, зрілим людям не було легко ні на фронті, ні в тилу, де кувалася зброя для боїв, але розрахунок усіх тактичних операцій був зроблений на мо лодих, здорових, спритних, загартованих. у п’ятдесяті роки мій дідусь був на цілині. знову молодь… а новобу дови! скільки їх було зведено руками молоді! і ось нарешті роки дев’яності. саме молодь підтримала шлях демо кратизації країни: виступила за відродження національних традицій, рідної мови, багатонаціональної культури. дев’яності роки ознаменувалися піднесенням політичного життя краї ни. утворилися нові партії, громадські організації, молодіжні об’єднан ня, лави яких поповнилися молоддю. особливої масовості набув еколо гічний рух. юнаки і дівчата стали на захист усього живого на рідній землі. а якого піднесення набули патріотичні почуття моїх сучасників! мо лодь відроджує вахти пам’яті, започатковані попереднім поколінням, ві данину пошани не тільки загиблим, а й живим, тим ветеранам, які потребують , співчуття і підтримки. як важливо, що наше сус пільство підтримує пропозиції оон у проведенні заходів до дня людей похилого віку, дня інвалідів, дня боротьби зі снідом та палінням, висту пає за здоровий спосіб життя. під час виборів президента україни молодь теж сказала своє вагоме слово, підтримавши курс на стабільність і розвиток держави. молодим жити, отже їм робити вибір! це особливо відчутно у нашому студентсь кому місті. у харкові більше двадцяти вузів, тому я можу стверджувати, що моє рідне місто має молоде обличчя. відчутний вплив молоді на духовну культуру суспільства. відбудовчі роботи у зруйнованому харківському костьолі взяла на себе молодь. юна ки і дівчата різних національностей вирішили зробити свій внесок у рес таврацію цієї пам’ятки архітектури. а скільки православних храмів відро джується завдяки молоді! а той, хто поклав цеглину на будівництво храму, ніколи не скривдить немічного, не стоятиме осторонь чужого горя. на жаль, правильну життєву позицію вибрати дуже важко. у той час, коли суспільство почало розподілятись на багатих і бідних, деякі люди забувають про милосердя. немало байдужих людей з’явилось і серед мо лоді. це насторожує, бо той, хто сьогодні прислухається тільки до дзвону монет, чи почує завтра голос потребуючого ? чи не забуде по ступитися місцем у транспорті літній людині? чи подасть ковток води спраглому? я теж дитина свого часу, і, мабуть, у мене теж є безліч вад. безумовно, ідеальних людей немає. але я вважаю, що у будьякий час необхідно не втрачати людського обличчя, бо інакше ми не зможемо виростити гідних нащадків. без сучасного не буває майбутнього. тому я сподіваюсь, що я і мої ровесники знайдемо правильний життєвий шлях і не втратимо своїх позитивних рис.

скільки разів попереджали нас вчителі не бігати на перервах, бути уважними та ввічливими. навіть урок такий є «основи здоров’я», де 45 хвилин вчитель розповідає правила поведінки та безпеки. але, нажаль, школярі, особливо, учні молодших класів, нехтують цією інформацією.

одного разу діти гралися на шкільному майданчику, а двоє хлопців вирішили вилізти на дерево. дозволу вони, звісно, у вчителя не спитали, тому, що були впевнені, що вчитель таких розваг не дозволить.

хлопчики вилізли на дерево, а коли злазили, один з них не розрахував відстань до землі і впав, при цьому зламавши ногу. вчителька викликала «швідку» і хлопчика відвезли до лікарні, де йому зробили операцію і наклали гіпс. трапилося це на передодні кінця навчального року, і хлопчик провів усі літні канікули дома, замість того, щоб ходити з друзями на річку.

 

я вважаю цей випадок дуже повчальним, тому, що він вчить слухатися порад дорослих і дотримуватися правил безпеки.

 

або таке:

 

як  завжди було сумно повертатись зі школи з червоними листами щоденника, на яких намалювави велику двійку. ідеш, похнюпивши ніс і думаєш, що скажуть батьки. а ще думаєш «чому сьогодні, чому мені? ».і твоє сумління підказує: « бо треба було вчора вчити , а не бігати по двору, та ловити горобців». з цими думками ще більше нахиляєш голову, аж до дороги, та плачеш. і говориш собі: «все, годі, ніяких двійок, адже в майбутньому я хочу стати відомою людиною, а відомі ніколи не отримували двійок».

  з того часу аж  по закінченню школи я дала собі обіцянку ніколи не отримувати двійок.