Все про дика сенда (з роману ж. верна)

Вже на перших сторінках роману ми знайомимося із головним героєм — п’ятнадцятирічним капітаном.хлопець був сиротою й виховувався у дитячому будинку. ніхто не знав його справжнього імені, адже діком його назвали на честь жалісливого перехожого, який знайшов на вулиці малюка. а прізви­ще сенд, що перекладається з ійської як «пісок», — на згадку про місце, де його знайдено: «на ріжку піщаної коси сенді-гук, що утворює вхід до порту нью-йорк у гирлі річки гудзон».на відміну від своїх однолітків дік був дуже серйозним і відпо­відальним. у його очах пломеніла рішучість. він міг вже-ориймати рішення і доводити свої задуми до кінця. хлопець рано усвідомив своє становище, тому вирішив попри все стати справжньою люди­ною. дік сенд навчався постійно і не хотів зупинятися на досягну­тому.на думку письменника: «хто з дитячих літ усвідомив, що пра­ця — це закон життя, хто змалу знає, що хліб заробляється тільки в поті чола, той завжди готовий на великі справи і в свій день знай­де і волю, і силу, щоб їх здійснити». ці ключові слова, які розкри­вають характер головного героя.дік сенд — юнак відповідальний. опинившись у скрутному ста­новищі, він здатен не тільки приймати рішення, а й досягати своєї мети. внаслідок нещасного випадку він стає капітаном великого судна. він усвідомлює, наскільки безпорадними є всі ті, хто зали­шився на палубі, — п’ятилітній джек, його мати місіс уелдон, вря­товані негри.хлопець взяв на себе велику відповідальність. можливо, не ко­жен дорослий досвідчений чоловік у подібних обставинах наважив­ся б зробити такий відповідальний крок.на противагу герою письменник зображує злодія негору, кора­бельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «пілігрим» загинув.розумний, кмітливий дік врешті-решт викриває вбивцю і рабо- торгівця, карає його справедливо за всі злочини. при цьому важко навіть уявити, скільки сили, фізичної й духовної, знадобилося юна­ку, щоб не впасти, не зрадити, не розгубитися. усі небезпечні при­годи довели, що дік сенд — справжній герой, людина з великої літери. він не плакав і не боявся, а загартовував свій характер, за­хищаючи тих, хто не мав змоги дати відсіч негіднику негору.

Ужитті кожної людини найважливішу роль грає її досвід. залежно від того, з чим стикаються люди протягом свого життя, вони формуються як особистості, отримують певні якості, стають сильнішими фізично або розумнішими, вчаться вирішувати конфліктні ситуації і знаходити виходи з численних проблем. головний герой роману жюль верна «п’ятнадцятирічний капітан» на ім’я дік сенд у своєму надзвичайно юному віці потрапив в дивну пригоду, вийти з якої живим означає стати дуже успішним. саме з причини того, що він впорався з усіма своїми проблемами, можна припустити, що його чекало лише яскраве майбутнє. зі змісту роману відомо, що дік сенд був наймолодшим членом команди судна, але складнощі та інтриги під час плавання поставили його на межу загибелі. спочатку зрадник з числа членів екіпажу судна підстроїв потрапляння судна не в те місце, куди воно мало потрапити, потім дік сенд та інші члени екіпажу були взяті в полон, при цьому дік сенд здійснював дивовижні для свого віку вчинки, наприклад, він зміг вбити людини,

  істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. а її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі. та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. а потім ми уже намагаємось заглянути «всередину». яка ж з них важливіша? зовнішня краса чи внутрішня? думаю, що внутрішня. чому? а все доволі просто. пам’ятаєте, ще екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш». і це дійсно так. спробую довести.уявіть собі красиву людину, з якої   витягнули душу. що ми побачимо замість неї? порожнечу. порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину.тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. але вони є, і це вселяє оптимізм. а той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішні