Твір-роздум за що народ шанує пісні марусі чурай

Атаів подих, слухала уся розповіді дяка про життя його в полтаві. але не сміла сказати про себе: це тільки її страждання, це тільки її життя. дорогий вони бачать міста і села, які стали болем і славою україни. тут пролилася кров за волю україни. там відступало військо остряниці. тут села збив копитами кончак. тут війна знищила стільки людей, що й переночувати ні до кого попроситися. це тут схопили колись наливайка, який був молодий і красивий. і жив, і вмер, як личить козаку. за те, що він боровся: за те, що він боровся за свободу, його спалили. а от уже й лубни - столиця страшного яреми вишневецького. немає тепер палацу на замковій горі, і живе пам'ять про злочинний мучителів власного народу, ганьбою вкрите це ім'я. в історії свої уроки. відпочиваючи в одному з порожніх будинків, дяк пригадує все, що знав про вишневецького, про оточуючих селах. страшні картини обпаленої землі, понівеченої війною, примушують усю на час забути про особисте горе: серце знову плакати навчилось на цій дорозі в київ із лубен ? ! і ось в її душі народжується пісня про байду та вишневецького. дяк здивований: а ти співаєш - душу всю проймає. бувають, може, й краще голоси, але такого другого немає! туди й по сходилися паломники.

1. не -їсти не будеш.

2.страшний суд.

3.спіймали з цигаркою.

5. мрії про похорон.

6. каяття "грішника"