Цитатна характеристика родини славка беркути з твору "шпага славка беркути" у вигляді: риса характеру-цитата з твору

справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. ця людина вміє творити. не важливо, що. але те, що вона робить, завжди естетично виразне. вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя.не знаю навіть, чому, але у цієї людини повинна бути приваблива зовнішність. бо гіpко, на мій погляд, людина буває ідеальна всередині, а потворна – ззовні. її зовнішність повинна вабити, притягати, а не відштовхувати.часто ми говоримо: «ти справжній друг», «ти справжній герой». а чи задумувалися над тим, яка це людина – справжня і як нею стати? для мене це людина з великої букви, яка робить користь і собі, і ближнім. вона повинна творити добро. і не тільки в умовах лихоліття. хіба мало випробувань випадає у повсякденному житті? щоб бути справжньою людиною, потрібно, перш за все, бути людяним. мабуть, кожен із нас бачив, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи іншу беззахисну тваринку? та чи кожен може зупинити його? справжня людина стає до боротьби за чуже щастя, адже ще платон стверджував: здобуваючи щастя для інших, ми знаходимо його для себе: .справжня людина завжди виручить і . чи то старій бабусі принесе хліба, чи малому сусіду з ім завданням. головне – .справжня людина цінує життя. вона живе одним днем. але за свій день встигає корисно попрацювати.зараз, так вважаю, дуже важко стати справжньою людиною. бо таких залишилося не багато. зокрема це ті, що відчули на собі горе, страждання. тож к сучасному житті нам, молоді, немає з кого брати приклад. бо здобуваючи щось, ми йдемо «по головах» інших людей. заради грошей і статку, через ревнощі, заздрість, ми вбиваємо, нищимо, крадемо.візьмімо й такий приклад. хворих у світі багато. а чому наше медичне обслуговування таке дороге? чому лікарі говорять: «немає грошей – ідіть додому, за «так» нічого не зробимо».невже їм не хочеться , врятувати? а головне – чи можна таких людей назвати справжніми?   бути людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. але ще більшої поваги заслуговує така людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.

мають на увази ,що ця людина має мандрівний характер.

повість відрізняється від оповідання перш за все тим, що вона більш-менш послідовно витримана в рамках певного літературного стилю. у повісті, як правило, дійсність відображається не безпосередньо, а постає перед нами у світлі авторської інтерпретації, забарвлена певним художнім осмисленням.

по́вість  — епічний прозовий   твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом,  а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом  та оповіданням.

оповіда́ння  — невеликий прозовий  твір, сюжет  якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.

великий український поет василь симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. у творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. і, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. у той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. у неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. те ж саме можна сказати і про рідну країну. батьківщину не можна вибирати. багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. у житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.

говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав василь симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.