Спільне й відмінне у художній манері і нечуя левицького і панаса мирного

Спільне і відмінне у художній манері івана-нечуя левицького і панаса мирного    "кайдашева сім'я" i. с. нечуя-левицького в контексті української прози середини xix ст.  вивчаючи творчість найвидатніших українських письменників, слід усвідомити, що історія літератури – це не зібрання розрізнених фактів і явищ, а зумовлений особливос¬тями історичного розвитку суспільного життя закономірний процес, у якому органічно поєднуються традиції і новаторство. літературний процес визначається також внутрішніми законами художньої творчості, і це потрібно розкривати школярам під час аналізу тих чи тих явищ мистецтва слова.  одне з важливих завдань словесника – чітко окреслити мистецьку індивідуальність письменника, визначити роль його художнього набут¬ку. це можна зробити лише в контексті творчості інших письменників, що виступали в такому ж жанрі. тому вже на початку розгляду худож¬ньої спадщини і. нечуя-левицького вчитель має сказати, що нового, порівняно зі своїми попередниками, вніс видатний письменник у роз¬виток української реалістичної прози, наскільки злободенною і новою була проблематика його творів, які характерні особливості його худож¬ньої манери.  на першому ж уроці наведемо окремі висловлювання і. франка зі статті «ювілей івана левицького (нечуя)», написаної з нагоди відзна¬чення передовою громадськістю 35-річного ювілею літературної діяльності автора «миколи джері» і «кайдашевої сім'ї». великий критик визначає місце і. нечуя-левицького в історії духовного життя останніх десятиріч xix віку, об'єктивно характеризує сильні і слабкі сторони таланту письменника, оцінює його внесок у скарбницю української демократичної культури, роль у суспільній боротьбі свого часу. характеризуючи художню досконалість прози і. нечуя-левицького, і. франко назвав його «артистом», «творцем живих типів», відзначив уміння письменника спостерігати і майстерно передавати спостережене художнім словом: «ів. левицький – се великий артист зору, се коло¬сальне, всеобіймаюче око тої [правобережної] україни. те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівняною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і пе редати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само»

у гуцулів у більш давні часи, до появи ножиць ,обряд "пострижини" називався обтинанням(обрубуванням,рубанням).обтинання виконувалося сокирою,коли дитині виповнювався один місяць і вдруге - в рік повноліття.

(див: обряд обтинання).