Язавжди любила осінь. щось в неї є таке: привабливе, таємниче, монотонне. це пора, коли все живе віддає силу землі, все живе готується до глибокого сну. і здавалося б, на мить все завмирає: пожовклий листочок, який ось-ось відчує смак землі, пташечка, яка останній раз із сумом споглядає цю красу та готується до інших країв.та це лише мить, незабаром все набуває свого шаленого ритму, адже йдуть останні приготування до зими.
Спасибо
Ответ дал: Гость
одного кольору земля і мокре небо. просвітку поміж хмарами нема. все сіре-сіре, ніби так і треба, це пізня осінь, та ще не зима. ще сон холодний не стулив повіки, зітхає вітер в голому гіллі. набрякли сумом потемнілі ріки, сон горнеться до чорної землі. ось-ось земля засне, і затвердіє, і спатиме так міцно до а поки що осінній дощик сіє, гіллям хитають голі ясени. застигло все в якімсь чеканні дива, щось має бути, але ще нема. та скоро прийде біла і красива, морозна й сніжна, чарівна зима.
Популярные вопросы