Вірш про писанку на українській мові

Що за дивнії яєчка наша курочка знесла! намальоване гніздечко ще й пташиночка мала, навкруги - барвисті квіти, жовті, сині гі чи здогадуєтесь, діти, що це? певно - писанки! їх не курочка знесла, їх матуся принесла, ми гуртом розмалювали для святкового стола: сяють наші писанки, як весняні квіточки! в хаті на осонні сяду на ослоні. сяду я скраєчку - розпишу яєчко. нумо, пензлику, танцюй, гарно писанку малюй. буде небо і земля, і ставочок, і поля. сильний і міцний дубок, а на ньому - яструбок. буде в мене писанка про вкраїну пісенька.

Кожного дня юрко думав про той випадок, йому було дуже соромно повертатися влітку до села. він зрозумів, що брав від світу лише те, що задовольняло його примхи і не розумів поведінки дівчинки з чистою душею.

наступного літа юрко повернувся до села, як і раніше його радісно зустрічали хлопці, а йому було соромно дивитись їм в очі, але він тепер вислухав кожного і радів їхнім розповідям. він стояв і подумки шукав навколо тосю. і ось, нарешті, сором’язливо вона вийшла з хати з вудочкою, привітно усміхнулась юркові і запропонувала усім разом підти до річки.

воля душі – це абстрактне явище, це порив бажання  людини до нових, чистих та прекрасних висот, без богемного бруду та отруйно „рожевої” фальші, які вичікують у кожному темному провулку нашого необізнаного та небезпечного життя.

воля душі – це ривок до небес, це пристрасна ейфорія людських почуттів, емоцій, переживань, вражень. вони невпинно, ніби в ритмічному танку: то поєднуються, то розділяються, то притягуються, то знов, відштовхуються.