Твір "Без хліба" складіть уявний діалог Петра із совістю

скільки існує народна творчість, стільки ж існує пісня. вона скрізь: і в журбі, і в радості, на весіллі, і на похованні. мати співає над дитиною, щоб заспокоїти та прогнати нічні жахи. кріпаки у своїх піснях виливали весь біль та ненависть до панів та неволі. все, що наболіло, нездійснені мрії, розпач, надію, смуток та тріум народ вкладав у пісні.

чарівність пісень заколисує і відчиняє вікна у те, чим жили люди, що хвилювало їх на протязі багатьох віків. послухай пісні в різних країнах і краще зрозумієш історію та людей цієї країни.  

не робіть поміток на моих сторінках.не загинайте мене по корінцю! адже я така гарненька та яскрава - щойно з типографії. для того, щоб я народилася, мене написав автор, потім надрукувала друкарка, перевірив редактор. художник намалював малюнки. а надрукували мене на папері, виробленому на фабриці із могутніх дерев.

ти бачиш, скільки праці багатьох людей зібралось в мені! а ти хочеш мене обмалювати? навіщо? я же можу стати в нагоді твоєму братику (чи сестричці).

і взагалі, потрібно берегти всі книжки, а не одну мене!

увесільних піснях уславлювались молодий і молода на адресу яких висловлювали побажання

осіннього   ранку   ліс   зачаровував   своєю   незвичайною   тишею   та   чистим   повітрям,   яке   наповнює   магічною   силою.стежки   переплітались,   мов   лабіринт,   поки   не   занесли   мене   до   самотнього   дерева,   що   височіло   та   потягувало   свої   могутні   гілки   до   самого   неба.   придивившись,   я   побачила   дятла.   він   шалено   вистукував,   немов   би   хотів   зробити   дупло   за   хвилину.   я   тишком   пішла,   бо   не   хотіла   налякати   чимось   стурбованого,   на   мій   погляд,   птаха.   раптом   я   наштовхнулася   на   маленький   та   колючий   клубочок.   то   був   їжачок,   він   насторожився,   буцімто   я   хотіла   його   потривожити.   (це   миле   створіннячко   збирало   гриби).   якась   несамовита   іскорка   радості   спалахнула   в   душі,   я   продовжила   свій   шлях.   ідучи   я   помітила,   що   дівчинонька   осінь   не   забула   про   цей   ліс,   своїм   чарівним   пензликом   фарбувала   всі   листочки   у   різнокольорові   барви.   здавалося,   наче   самі   дерева   відчували   цей   незабутній   настрій.   навіть   небо   не   було   таким   похмурим,   як   усі   минулі   дні.   хмаринки   з   легкістю   кружляли   у   небі,   а   саме   небо   посміхалося   і   бажало   усього   приємного.   сонце   обіймало   своїми   промінцями   землю,   але   не   гріло.під   кожним   деревцем   ховалися   гриби.   «не   бійтеся   малі,   я   не   буду   виривати   вас   з   коренем! »   мабуть   гриби   почули   мої   думки   -   я   швидко   почала   знаходити   їх.   але   потім   вони   почали   гратися   в   хованки,   а   я   їх   шукала.швидко   промайнув   час   і   я   повинна   була   повертатися.   я   палала   бажанням   відвідати   цей   ліс   знову   і   знову.