Краткое содержание Антигона Софкл

В Афинах говорили: «Выше всего в жизни людской — закон, и неписаный закон — выше писаного». Неписаный закон — вечен, он дан природой, на нем держится всякое человеческое общество: он велит чтить богов, любить родных, жалеть слабых. Писаный закон — в каждом государстве свой, он установлен людьми, он не вечен, его можно издать и отменить. О том, что неписаный закон выше писаного, сочинил афинянин Софокл трагедию «Антигона».

зимуве теплу, як мачушине добро.зимою деньок, як комарів носок.місяць лютий спитає, чи взутий.уночі тріщить, а вдень плющить.зима без снігу — літо без хліба.хто літом спеки боїться, той зимою не має чим гріться.хто про землю дбає, вона тому повертає.добре грунт угноєш — урожай потроїш.                                                                                                                                                                                                           козак з біди не заплаче.береженого бог береже, а козака шабля стереже.хто любить піч, тому ворог січ.сміливість кріпості бере.не такий страшний чорт, як його малюють.                                                                                                                                                                                             як нема сили, то й світ не милий.найбільше багатство — здоров'я.здоров'я маємо — не дбаємо, а стративши — плачем.скрипуче колесо довго їздить.в здоровому тілі — здоровий дух.без здоров'я нема щастя.гарна дівчина, як у лузі калина.вуси — честь, а борода й у цапа єсть.                                                                                                                                                                                                     нема того краму, щоб купити маму.рідна мати високо замахує, а б'є.які мама й татко, таке й дитятко.яке коріння — таке й насіння.яке зіллячко, таке й сім'ячко.який сава — така й слава.багато няньок — дитина без носа.шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.                                                                                                                                                                           місяць лютий — месяц февраль; взутий — обутый; дбає — беспокоится; грунт угноєш — землю удобришь; у цапа — у козла; крам — товар; татко — отец; батьки — родители; заздрий — зависливый; небіж — племянник.

це головна думка а по темі можеш росказати що відбувається в повісті земля

багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». вона порушена в творах нечуя-левицького, панаса мирного, карпенка-карого, ольги кобилянської.  о. кобилянська — письменниця буковини. вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. та для багатьох земля так і залишилась мрією. вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.  у повісті о. кобилянської «земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина буковини. важким було тодішнє життя селян. багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. вони дешево продавали свою силу. так проминали молоді літа багатьох людей. єдиним, що могло врятувати селян, була земля. мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.  саме такі сім'ї показані в повісті «земля». докія чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка.  вона все життя провела тут, біля землі. а коли відчула, що нездужає, що сили її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за тодорику. мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. головне, що він має поле.  рабами землі є івоніка федорчук і його дружина марійка. вони перебувають під магічною владою землі. подружжя федорчуків було безземельним. обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. нарешті федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші.  івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. йому додавала сили думка про майбутній врожай. головне для івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам михайлу та саві. михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. батьки дуже любили свого старшого сина. а молодший — сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. всупереч батькам сава покохав рахіру. це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. але сава не може без неї. він розуміє також, що земля — це життя. і він стає на шлях братовбивства: «за землю підняв сава руку на свого брата, лиш за як одинак надіявся колись дістати всю землю». сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.  розбилися вщент мрії федорчуків. земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя.  старий івоніка втратив все. не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до анни, нареченої михайла. реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.  трагедія родини федорчуків зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині.