План до вірша НОВИНКАР

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

історія людства налічує десятки тисяч років. увесь цей час людина не просто жила, а пізнавала світ, себе, наближалася до істини, вдосконалювалася, творила себе як істоту духовну. власне, себе творення продовжується й зараз і триватиме доти, доки існуватиме світ.

таким чином поет вказуе на ставлення читача до персонажа тобто справляе враження поваги читача до персонажа. удачи тебе и успехов

портрет доріана грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.

  на мою думку в доріана грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. йому про це казали і лорд генрі і художник, що малював його  портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет.   коли лорд генрі розповідає доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. його бажання справджується. це стало роковим для головного героя.

пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. наприклад, сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, запрошеними на цю виставу. саме коли помирає сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.

спочатку доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.

він веде розпутний спосіб життя. в нього було багато жінок. через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) пристойні дома закривалися для нього . про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. на що художник відповів «я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». доріан вбиває художника. поражає те, з якою холодністю він спочатку за хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.

у кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а іти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. лорд генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. мовою) доріана, а не йде від щирого серця. тоді доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.

я вважаю, що якби доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. він перетворився на маніяка. якому знищувати власну душу. я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.

вийшло довго, але сподіваюся, це