Відповідь:
я тоже недавно писала, щас свой тебе скину( на )
Після закінчення суду весь сьомий «Б», радісний та щасливий, вийшов із залу. Всі, окрім Юлька. Він намагався вийти непоміченим, оскільки розумів: якщо його помітять- йому кінець. Хвилин через п’ять після того, як всі вийшли, Юлько встає з-за стільця і чує позаду голос:
-То це ти, Славко? — голос у жінки був приємний, ніжний, доброзичливий. Начебто вона не розуміла, хто перед нею насправді.
— Ні, — хлопець відповідав байдуже дивлячись в підлогу, він думав і не знав, що далі буде…
— А хто ж ти?
-Юлько Ващук.
— Юлія Анатоліївна, комітет у справах неповнолітніх, — жінка представилась.
Тільки після цього Юлько зміг підвести очі. На вигляд їй було не більше тридцяти, усміхнена, красива, в поліцейській формі вона стояла напроти Юлька і чекала.
— Ви вже зрозуміли, що Славко не винен, чому Ви тут?
— Через тебе, — слідча говорила спокійно.
Юлько виглядів здивованим, наче не він підставив товариша, не його спіймали з пляшкою в дворах, наче він нічого не розуміє.
-Це ж ти представився Славком Беркутою.
-Ні, — хлопець хвилювався, це було видно. Ступав з ноги на ногу, бігав очима по залу, хоча сам вважав, що виглядає впевнено.
Проте жінка не стала довго розмовляти, одразу після цього вона попрямувала до дверей.
Вечір.
Вечір був прохолодним. В будинку Ващуків було темно, лише в одній кімнаті тихо та тьмяно палахкотіла свічка- кімната Юлька. То походжає по кімнаті, то сяде на ліжко… Хвилюється. Що робити? Кому казати? Та чи потрібно? Як до цього ставитимуться батьки? Чим усе закінчиться?
«Ні, назад дороги нема! Що посієш, те й пожнеш. Не розповім — дізнаються від інших, хай краще вже від мене.»
Не спокійно йому. Та все ж гасить свічки та лягає спати. Дим спокійно розноситься по кімнаті, наповнюючи її запахом спалених дров. Завтра новий день…
-Йдіть снідати, — чується мамин голос.
Юлько не впевнено спускається сходами. На столі вже палахкотить яєчня.
Сіли за стіл. Тато з мамою розмовляють про роботу, а Юлько мовчить-думає.
Раптом хтось подзвонив у двері. Мама швидко підвелась і попрямувала до дверей.
-Добрий день, — почувся тихий, розгублений мамин голос.
Не встиг…
В кімнату зайшов поліцейський та повідомив, що сьогодні вдень їх усіх чекають у відділку. Після того, як чоловік вийшов, настала тиша.
Першим прийшов до тями Юлько.
-Вибачте.
-Вибачте?! Це все що ти можеш нам сказати! — наступним отямився тато.
-Я хотів розповісти, але не встиг, — Юлько опустив очі.
-Ой, що ж тепер буде, — бідкалась мати.
-Тепер ти повинен піти до Славка, попросити вибачення та все пояснити, — повчав батько, — яка ганьба…
Юлько кивнув головою, підвівся і пішов до школи. Після школи Юлько не поспішав додому, треба було поговорити з Славком. Декілька хвилин він ходив біля дому друга, думав, що сказати.
-Пробач мені…
Славко здивовано подивився на товариша:
-За що?
-Це я представився твоїм ім`ям, коли мене затримали. Я випадково, — виправдовувався той.
Славко стояв декілька хвилин мовчки:
-Добре, — хлопець усміхався.
Зайшовши до відділку, юнак не знав чого чекати.
-Проходьте, — на стільці сиділа його вчорашня знайома.
Кімната була маленька та тісна. Стіни сірі. Навпроти стола та стільця, на якому сиділа Юля, поряд були ще дві маленькі лавочки.
Коли Ващуки зайшли, на одній з лавочок вже хтось сидів.
«Згадав.»
Вигляд на Юльковому лиці одразу змінився. Це була та сама жінка, що затримала його тоді.
-То як ви кажете виглядав той хлопчина? — запитує слідча.
-О, то отак і виглядає, -жінка, що сиділа на проти Ващуків, вказала на Юлька.
-Добре, — вона зацікавлено щось писала, — ось тобі і доказ, що ти — винний.
Після цього Юлія Анатоліївна пояснила та розказала все батькам, виписала штраф та відпустила.
Вийшовши з відділку, хлопець розумів, що так, як раніше — не буде.
На наступний день вся школа знала про його ганьбу, він став звичайним. Тепер він просто був учнем, який гарно вчився, нічого більше. Славко казав, головне, що той його пробачив, хоча це було зовсім не головне…
Пояснення:
Популярные вопросы