В уривку «Ходім зі мною // стежечко // обережно / не зачепися за камінець / переступи соломку» І. Калинець використав художній засіб –
А метафору
Б анафору
В епітет
г порівнянн​

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

тому що рослини за людей замандрували туда де вони не були.

я би назвав цей твір "цікавості про рослин".тому що тут зібрані дуже цікаві факти

кожній людині   мила своя сторона. на рідній землі людина почувається господарем. тут вона наполегливо трудиться, отримує задоволення від життя. на чужині людина завжди почувається незатишно, залишається чужою, сумує за своєю домівкою. там вона ніколи не почуватиметься вільною та щасливою. їй не вистачає тепла рідного дому, друзів. лише рідна земля дарує кожному з нас впевненість у собі.   любіть свій рідний край,свою землю! тому і кажуть в народі: «для мене той край кращий, де виросли крила мої».

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.