Напишіть есе на тему «Чим вразила мене література доби

Середньовіччя».

задоволення собою характеризує досить самовпевнених осіб. зазвичай такі люди вперті та цілеспрямовані лідери, однак непомічання власних помилок грає виключно негативну роль. такі люди не прагнуть до чогось більшого, адже і так задоволені своїми досягненнями в житті. 

ми всі живемо у цьому світі заради на щось розраховуємо,шукаємо друзів,будуємо кар*єру,чимось не думаємо про наслідки усьго не думаємо про те,що ,навіть,сама дорога серцю людина може завдати удар ножем у забуваємо про те,що нам багато людей,нажаль, ємо посміхнутись потім ми ще задаємо питання "чому все так? я гіден(гідна)більшого! "але не так часто ми замислюємось : "якою повинна бути справжня людина"наприклад,я вважаю,що правжня людина повинна бути   чесною .також в справжній людині,на мою думку,повинна бути цілеспрямованість,адже справжня людина повинна дійти до мети котру вона перед собою поставила.справжня людина не має права брехати,адже насамперд вона буде брехатии не оточуюючим,а самій собі,що просто жалюгідно.людина з великої літери "л" повинна відстоювати своє слово та віддавати відповіть за свої вчинки

зараз стає все помітніше те,що всі якісь похмурі і весь час окутані занепокоєні своїми розумію,що тяжко,але завжди було тяжко,але ж скільки всього було пережито! хіба зараз прийшов час і,не

якби кожна людина хоча б трішки замислювалась над вище сказаним, то й життя кожного з нас і життя суспільства в цілому стало б кращим та більш повноцінним.

    мы часто всей семьей бывали в лесу. однажды, катаясь на лыжах, в чаще видели лося. казалось бы, лось - обыкновенное животное для татарстанской природы. но, когда он стоял недалеко от нас, задевая крупными рогами обсыпанные пушистым снегом ветки деревьев, какой восторг охватил нас! и мы шепотом говорили друг другу: "смотри, смотри - лось". невольное уважение зародилось у нас к лесу в целом, который мы воспринимали как дом для многих животных и птиц и куда мы пришли как бы в гости. и такие необычные лесные встречи у нас случались не раз. как-то старшему сыну в школе дали написать сочинение об осеннем лесе. в сентябре мы всей семьей сели на велосипеды и поехали в лес за грибами, заодно было решено набраться впечатлений для сочинения.оставили велосипеды в укромном месте, а сами пошли по лесу искать грибы. я останавливала сыновей и обращала их внимание на красоту осенней природы: мы любовались пышными елями, высокими соснами, покрытыми золотыми листьями березами и красными осинами, укромными полянами.но вот мы со старшим сыном не то чтобы заблудились, но остались одни в зарослях леса, стали кричать "ау, ау! ", вышли на колею с крутым поворотом. вдруг услышали топот, остановились. и тут прямо на нас выскочил крупный серый заяц с длинными ушами и такими же длинными пружинистыми ногами. видимо, он испугался наших криков. и люди, и заяц от такой неожиданной встречи застыли на месте и несколько секунд смотрели друг на друга. наконец серый опомнился и боком в высоком прыжке нырнул прямо в кусты.как же часто потом мы рассказывали родным и друзьям об этой удивительной встрече, с восторгом вспоминали, какие у зайца были глаза. - большие и косые, - убеждал сын, - а ноздри ходили ходуном. и еще он громко дышал, наверное, от страха.замечательное сочинение о лесе написал сын. он получил за него пятерку и потом еще долго хранил эту школьную тетрадку.

щоб юрба стала народом - треба діяти завзято , гуртом , один одному .