1)навкруги ні душі. тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. воно мені заважає. що там? я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип під їх вагою. ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. я не хочу про вас думати. я краще ляжу. погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».
2)просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. стою і слухаю. повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. і повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.
3)пізно я повертався додому. приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. в складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний ісав.
4)от-от, здає тью-і, тью-і, ті-і-і ні, зовсім не так. трійю-тіх-ті і не подібно. як вони оте роблять, цікавий я знати? б'ють дзьобами в золото сонця? грають на його проміннях, наче на струнах? сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?
разберись, , сама, где какие образы)
Популярные вопросы