( Валер'ян Підмогильний "Місто") Твір роздум на тему: хто переміг в романі герой місто чи місто героя.

Всі три поети в своїй творчості часто торкалися тем, що пов`язані з етикою та філософією. максим рильський та микола зеров належали у 20-х роках xx ст. до групи так званих українських "неокласиків". неокласики використовували у своїй творчості форми та методи поетичного мистецтва минулих епох, зокрема грецької й римської поезії. в своїх поезіях неокласики широко використовували міфічні та символічні образи. вони називали себе   естетами і протиставляли себе романтизму і народництву, тим самим відмежовуючись від післяреволюційної "пролетарської культури", яку вважали вульгарною та примітивною. звісно, це не владі, і багато українських неокласиків були репресовані. неокласики були часткою того шара української інтелігенції, яку тепер називають "розстріляне відродження".  євген плужник теж був репресований в ті жахливі часи.   плужник був поетом-експресіоністом, тому йому була притаманна виразна емоційність та суб’єктивне світобачення. сучасні літературознавці називають плужника співцем гуманізму. не були йому чужі і філософські роздуми. наприклад, поезія "для вас, історики майбутні" була написана в жанрі медитації - це жанр ліричної поезії, де автор розмірковує над глибокими екзистенціальними та онтологічними проблемами та робить філософські узагальнення. у цьому творі плужник торкається таких глибоких філософських питань, як жертовність в ім’я майбутнього, трагізм існування людини в складні часи. поет пише, що майбутнім історикам дуже просто буде писати "рядки холодних слів" про часи громадянської війни, бо на відстані все здається зрозумілим та простим. але для людей, що жили в ті часи і проливали у боротьбі свою кров, це було єдине і неповторне життя.  мотивами життя і смерті, невлаштованості людини у світі пройняті такі його інші медитації, як «там, де полягли вони за волю», «і вийшов на поле, а поле — », «люблю в уяві декілька сторінок» та інші.    лідер київських неокласиків микола зеров мав багатющу ерудицiю, неабиякий естетичний смак i поетичний хист. вiн наполягав на бережливому ставленні до культури минулого, без чого, він вважав, неможливий подальший розвиток поезії та письменництва.   сучасників зерова вражали його майстерність, вишукана мова та глибоке проникнення у філософську сутність буття.   максим рильський приєднався до неокласиків в 20х роках. він досконало володів технікою віршування, тобто був віртуозом-версифікатором. він писав сонети, катрени, секстини, рондо, терцини. але головним для поета завжди був зміст твору, і серед головних ідей поезій, написаних в той час, були любов, добро, краса.   індивідуальний поетичний стиль рильского характерізується винятковою музичністью, мелодійністю вірша, багатством ритмічних та інтонаційних ходів, а таклж багатством тропів — алегорій, метафор, порівнянь, персоніфікацій. максим рильский бую дуже ерудованою людиною і добре знав класичну літературу, тому він широко використовував літературні та історичні асоціації, що надає його поезіям особливого колориту. він широко використовував у віршах образи-символи, наприклад, відомі образи троянди й винограду: «у щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне». таким чином, можна зробити висновок, що ці  три поети в своїй творчості торкалися філософських питань, і кожен робив це в своїй неповторній манері. 

Спадщина григорія сковороди дуже різноманітна. він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки григорія сковороди. до того, як в україні розпочав свою діяльність григорій сковорода, байки ще до ладу не існувало. маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки езопа, сааді та інших. проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. по-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.