у цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». сотникова дочка орися – головна героїня однойменного оповідання. вона була напрочуд гарною: «повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. якось орися з дівчатами поїхала прати білизну до трубайла і саме там почула від старого козака гриви старовинну легенду про кохання. за тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». з того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. і сотник таволга, і старий грива, і орися та молодий вродливий козак, легендарна турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.
та все-таки в центрі оповідання – внутрішній світ орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням у сиву давнину народного буття. дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. з дівочих мрій орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. із великою майстерністю описує куліш заручини своєї улюбленої героїні. «обняв козак орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».
автор підкреслює душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. саме тому для пантелеймона куліша орися є втіленням ідеалу української дівчини.
Популярные вопросы