Який художній засіб використано у рядку «в серце біль доходив»? а. гіпербола

б. метафора

в. епітет

г. тавтологія

рослини виділяють кисень, життєво необхідний людям, адже ми ним дихаємо, а також забирають вуглекислий газ, який люди видихають.

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

рахира было много наследственных пороков - злодийкуватисть, жестокость, нечестность, зависть - и не брезговала их. она поддерживала все темные инстинкты в саве и этим привязала его к себе. 

анна всеми характеризуется как добрая, умная, благородная и порядочная девушка. она способна на искренние и пылкие чувства. но не может противостоять родственникам, над ней издеваются. одинокая душа не знала, к кому прислониться, поэтому не устояла перед михайловой любовью, не нашла в себе силы уберечь его детей. хорошо, что анна нашла в себе силы жить дальше, работать, быть такой же хорошей, и, наконец, заслужила счастье. 

народився у чугуєві в україні, походить з родини військового поселенця. одним із його предків був український козак ріпа. хлопцем учився у місцевій іконописній майстерні. в 20 років подався до столиці російської імперії - санкт-петербургу.

з 1883  року в петербурзькій малювальній школі, у 1864-1871    роках  — у петербурзькій академії мистецтв (учень і. кримського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до італії  і франції

за конкурсне полотно «христос воскрешає дочку іаіра» рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном в якості академічного пенсіонера за державний рахунок.

рєпін самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 1873-1876  рр., хоча витратив час на вивчення музейних збірок та творів сучасних французьких майстрів. більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в паризькому салоні, незважаючи на заборону петербурзької академії. сам малював відносно мало. для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «садко у підводному царстві» (1876). за пізнішими оцінками найбільш цікавими були етюди монмартру та веля.