Родина Тобілевичів - це

літературна казка створена одним автором, у більшості випадків відомо рік її створення, вона існує в єдиному варіанті - якщо автор сам не схоче її змінити. у народної казки автор - народ, неможливо визначити дату її створення, зазвичай пишуть, яке століття. так як це усна народна творчість, кожен оповідач може щось змінити в своїй розповіді, одна і та ж казка може відрізнятись в різних місцевостях.

кохання як квітка яка розкриває пелюстки.воно дуже схоже на весну.коли всі розквітають та знаходять собі партнера.я вважаю що весна схожа на гарну кохану квітку.з опису весни і кохання можно побачити що вони дуже схожі.багато хлопців запрошують дівчаток на побачення,купують квіти і говорять що їх
дівчина гарна як квіти і весна.вона мов ніжна сором'язлива дівчина яка

в.- правильна відповідь

наша пам’ять--дивовижний інструмент. дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. і не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. і нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості-- є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. нам легше забути, ніж пам’ятати. особливо, якщо це стосується чогось нам непотрібного, можливо, навіть ганебного,бо в кожного свої скелети у шафі.   наше минуле--це досвід. досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. і якби ми не мали цього досвіду, то жити б змогли без помилок. хіба таке можливо? ні. не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведіді б не мали історії! а як писав о. довженко: «народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців»