як і решта неокласиків, рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «на світі є співучий лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «чумаках» чи поемі «сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «моя апологія, альбо самооборона», «більшовик», київ, ч.216, 23 вересня 1923). така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом нквс у 1931, після чого він майже рік просидів у лук'янівській тюрмі. після ув'язнення остап вишня забрав його до себе в харків на кілька днів у гості. його товариші-неокласики м. драй-хмара, п. филипович, м. зеров були репресовані й загинули в концтаборах.
після ув'язнення, з 1931 року творчість рильського зазнає змін, і в збірці «знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його.
Популярные вопросы