Як покарала богиня Афродіта нарциса?​

тим , що ще раз підтвержує : навчання може вивести тебе на неймовірну височінь. але на ній так важко втримати у собі людину. влада ніколи не залишить руки чистими, вона заплямує їх безчесттю, кров"ю. навіть якщо цілі були світлими. там ти втратиш усе. сила влади захопить твою душу у полон.

вірш написаний у 1923 році. 

тема: успійовання "золотоголового" вічного міста - як свідчення високої культури народу.

ідея: утвердження незнищеності стародавнього києва, культури, духовного життя народу, тощо.

жанр: сонет

1.ізборник святослава,остромирове євангеліє

2.новий і старий заповіт.новий до смерті ісуса,старий -після смерті.

3пантелеймон куліш з іваном плюєм

4.тарас шевченко,михайло старицький і пантелеймон куліш

5.ісус христос-головний герой)каїн,марія і багато інших

осіннього   ранку   ліс   зачаровував   своєю   незвичайною   тишею   та   чистим   повітрям,   яке   наповнює   магічною   силою.стежки   переплітались,   мов   лабіринт,   поки   не   занесли   мене   до   самотнього   дерева,   що   височіло   та   потягувало   свої   могутні   гілки   до   самого   неба.   придивившись,   я   побачила   дятла.   він   шалено   вистукував,   немов   би   хотів   зробити   дупло   за   хвилину.   я   тишком   пішла,   бо   не   хотіла   налякати   чимось   стурбованого,   на   мій   погляд,   птаха.   раптом   я   наштовхнулася   на   маленький   та   колючий   клубочок.   то   був   їжачок,   він   насторожився,   буцімто   я   хотіла   його   потривожити.   (це   миле   створіннячко   збирало   гриби).   якась   несамовита   іскорка   радості   спалахнула   в   душі,   я   продовжила   свій   шлях.   ідучи   я   помітила,   що   дівчинонька   осінь   не   забула   про   цей   ліс,   своїм   чарівним   пензликом   фарбувала   всі   листочки   у   різнокольорові   барви.   здавалося,   наче   самі   дерева   відчували   цей   незабутній   настрій.   навіть   небо   не   було   таким   похмурим,   як   усі   минулі   дні.   хмаринки   з   легкістю   кружляли   у   небі,   а   саме   небо   посміхалося   і   бажало   усього   приємного.   сонце   обіймало   своїми   промінцями   землю,   але   не   гріло.під   кожним   деревцем   ховалися   гриби.   «не   бійтеся   малі,   я   не   буду   виривати   вас   з   коренем! »   мабуть   гриби   почули   мої   думки   -   я   швидко   почала   знаходити   їх.   але   потім   вони   почали   гратися   в   хованки,   а   я   їх   шукала.швидко   промайнув   час   і   я   повинна   була   повертатися.   я   палала   бажанням   відвідати   цей   ліс   знову   і   знову.