Яку роль відіграє пісня в житті людини

      кого з наших сучасників можна назвати прометеєм?

      прометей дістав для людей вогонь, за що був покараний. тобто образ прометея – приклад самопожертви. сучасний світ не позбавлений добрих людей і має своїх «прометеїв». бійці збройних сил україни, небесна сотня, волонтери. кожного з цих людей можна назвати прометеєм. вони пожертвували всім, заради своєї країни і мають право називатися героями. 

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.

кутаються у хмари сині карпати. про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. підгір’ мальовничий куточок україни, тут 27 серпня 1856 року народився іван франко в селі нагуєвичі на дрогобиччині в заможній сім’ї коваля яця франка.  батько вмів кувать плуги, пі молот слухався його долонь, cин ловив отецьке кожне слово в тісній кузні, де не гас вогонь. говорив коваль про кривду люту, про життя нестерпне бідняка. і несла та мова часто чута гнів у серце юного франка. скільки він у кузні перемріяв, скільки він снаги набрався там, щоб за горе мстити лиходіям, вказувати правду трударям!   у цьому селі проминуло дитинство івана франка, тут він часто бував, коли навчався у дрогобичі і львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.    і франко закінчив дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. дебютував у львівському студентському журналі „друг” у 1874р.  мужнів, загартовувався і.франко, навчаючись у львівському університеті. з під його пера виходять такі вірші: „гімн”, „каменярі” , „товаришам з тюрми”, що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби „за поступ, щастя й волю”. такого сильного революційного голосу після смерті т.шевченка україна ще не чула.

ми живемо на планеті земля . в кожної людини є дуже багато різних мрій. ми часто говоримо що хотілиб жити , як у казці. ми заплющимо очі і уявимо щоб булоб як би я був другом попелюшки. мабуть казка зміниласяб бо ми прагнулиб зробити її щасливою ,зробити її пренцесою. ми завжди їй . булиб мудрими порадниками попелюшки.але не потрібно уявлюти казко потрібно прагнути її створити в повсякденному житті . один одному піклуватися про рідних і робити всім добро. живіть щасливо.