До якои лексичнои групи належать слова пидперезувались по жупану а кунтуши носили на опашки

бажання соломії бути вільною, разом з остапом , а не кріпачкою :

  «він озирнувся: прискорюючи ходу, подорожній махав на нього рукою, бажаючи, очевидячки, спинити його. що за мара? першою думкою в остапа було тікати. але зваживши, що поки він один на один - жахатися нічого, остап зупинився, очікуючи й вдивляючись у подорожнього. тому, очевидячки, було пильно, бо, не вдовольняючись прудкою ходою, він інколи пускався бігти, придержуючи свої клунки на плечах, і вже за чверть години остап міг розгледіти його струнку постать. був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком, остапові було чудно, що парубок немов осміхався, але коли той наблизився і привітався до нього, остап із несподіванки скрикнув: —      соломіє чи ти здуріла? »

«які там скоро ти пішов, я як стала на човні, так і задубіла. холодна, холодна, мов далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє пропадай воно все іду і я світ за очі вже ж за тобою хоч серцеві легше »

2.краса соломії :

«соломія нагнулась і зазирнула до кринички. звідти глянуло її свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся, що під час сну повисмикувалось із-під очіпка.»

«чорні буйні коси впали їй на плечі й вкрили їх нижче пояса.»

как тебя зовут? у нас было такое же , и этот рассказ мы недавно читали

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.

орел- птах хижак, який бачить навіть мишу з величезної висоти! у петра зір як в орла, усе бачить. в тихому океані знайшли невідомий підводний човен. це місто величезне як океан, зайдеш у нього, і потім довго будеш знаходити путь.