Тема Написати есе « Мистецтво – засіб саморозкриття особистості» ( на прикладі твору одного з постмодерністів

        масляна - це бешкетне й веселе прощання із зимою й зустріч весни. люди споконвіку сприймали весну, як початок нового життя й почитали сонце. на честь сонця пекли млинці. під час маслиниці гулянки тривали весь тиждень. жодне свято не проходило так весело й розгульно. по вулицях возили соломяну ляльку - масницю. під кінець масниці її спалювали, прощаючись так із зимою.

        8 березня - міжнародне свято боротьби жінок за свої права. 8 березня 1857 року кілька сотень робітниць текстильних та взуттєвих фабрик нью-йорка провели демонстрацію - вони вимагали 10-годинного робочого дня, поліпшення умов праці й однакової з чоловіками заробітної плати. з 1913 року 8 березня відмічають і на україні. але для багатьох людей це свято весни, любові до рідних мам і бабусь. в цей день прийнято дарувати весняніквіти всім жінкам і дівчатам.

одного кольору земля і мокре небо. просвітку поміж хмарами нема. все сіре-сіре, ніби так і треба, це пізня осінь, та ще не зима. ще сон холодний не стулив повіки, зітхає вітер в голому гіллі. набрякли сумом потемнілі ріки, сон горнеться до чорної землі. ось-ось земля засне, і затвердіє, і спатиме так міцно до а поки що осінній дощик сіє, гіллям хитають голі ясени. застигло все в якімсь чеканні дива, щось має бути, але ще нема. та скоро прийде біла і красива, морозна й сніжна, чарівна зима.

одного кольору земля і мокре небо. просвітку поміж хмарами нема. все сіре-сіре, ніби так і треба, це пізня осінь, та ще не зима. ще сон холодний не стулив повіки, зітхає вітер в голому гіллі. набрякли сумом потемнілі ріки, сон горнеться до чорної землі. ось-ось земля засне, і затвердіє, і спатиме так міцно до а поки що осінній дощик сіє, гіллям хитають голі ясени. застигло все в якімсь чеканні дива, щось має бути, але ще нема. та скоро прийде біла і красива, морозна й сніжна, чарівна зима.

коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.

син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.

мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.

бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. а між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-б, то не вирвався б звідти живцем. а якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. і найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях.