Написати свій варіант продовження повісті, описати, як склалася доля
Устини та Прокопа. (Твір "Інститутка" Марко Вовчок)

коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.

син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.

мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.

бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. а між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-б, то не вирвався б звідти живцем. а якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. і найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях.

портрет доріана грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.

  на мою думку в доріана грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. йому про це казали і лорд генрі і художник, що малював його  портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет.   коли лорд генрі розповідає доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. його бажання справджується. це стало роковим для головного героя.

пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. наприклад, сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, запрошеними на цю виставу. саме коли помирає сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.

спочатку доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.

він веде розпутний спосіб життя. в нього було багато жінок. через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) пристойні дома закривалися для нього . про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. на що художник відповів «я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». доріан вбиває художника. поражає те, з якою холодністю він спочатку за хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.

у кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а іти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. лорд генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. мовою) доріана, а не йде від щирого серця. тоді доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.

я вважаю, що якби доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. він перетворився на маніяка. якому знищувати власну душу. я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.

вийшло довго, але сподіваюся, це

  у цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». сотникова дочка орися – головна героїня однойменного оповідання. вона була напрочуд гарною: «повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. якось орися з дівчатами поїхала прати білизну до трубайла і саме там почула від старого козака гриви старовинну легенду про кохання. за тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». з того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. і сотник таволга, і старий грива, і орися та молодий вродливий козак, легендарна турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.

та все-таки в центрі оповідання  – внутрішній світ орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням у сиву давнину народного буття. дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. з дівочих мрій орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. із великою майстерністю описує куліш заручини своєї улюбленої героїні. «обняв козак орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».

автор підкреслює  душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. саме тому для пантелеймона куліша орися є втіленням ідеалу української дівчини.

«слово о полку ігоревім» — геніальний витвір києво - руського письменства. цей твір стоїть поруч з такими пам'ятками, як індійський та іранський епос, ійський епос «беовульф», французька «пісня про роланда», німецька «пісня про нібелунгів». створене напередодні татарського лихоліття, воно перейняте тривогою за долю україни-русі, сповнене глибоким патріотичним почуттям.князь ігор — головний герой пам'ятки. він воїн, політичний діяч русі. здійснив свій подвиг в ім'я рідної землі. не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «браття і дружино! лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з дону». раптовість нападу на ворога важила дуже багато. і в п'ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. князь ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище».другого дня хоробро билися ігор та всеволод. битва була жорстокою, сили були нерівні. князі святослав ольгович і десятилітній син ігоря олег загинули: «молоді два місяці, олег і святослав, тьмою там заволоклися і в морі потонули». князя ігоря було взято у полон.епізод утечі ігоря з неволі надзвичайно поетичний, емоційний, напружений. йому передували вагання князя: «ігор спить, ігор не спить, ігор мислю поле мірить од великого дону до малого дінця». природа наче відгукується на мольбу ярославни, всієї руської землі й є князю: «дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ просвічають».услід ігорю помчали половецькі хани гзак і кончак. картини втечі порівнюються автором з перебігом подій у казках: князь «на бистрого коня метнувсь і скочив з нього сірим полетів соколом над »даремно переживав ігор. русичі радіють поверненню князя: «землі раді і городи веселі». так автор хоче показати спільність інтересів усіх руських лніщей.«слово о полку ігоревім» пройнято ідеєю патріотизму, закликом до князів об'єднатися перед навалою ворога, перетворити київську русь на могутню монолітну централізовану державу. утвердженню цієї думки підпорядковано й розкриття найкращих рис головного героя, найдорожчого духовного скарбу нашого народу — «слова о полку ігоревім».