Героям твору "Джури козака Швайки" В. Рутківського у плавнях дошкуляли комарі, а порятунком було?

илья муромец. про мед незнаю его вылечили родниковой водой

масленица получила свое название от того, что в этот период времени  — последнюю неделю перед великим постом, разрешается употребление в пищу сливочного масла, молочных продуктов и рыбы. в православном () церковном календаре, этот период называется сырной седмицей,  — неделя (седмица), следующая за мясопустной седмицей. в её продолжение устав предписывает воздерживаться от мяса (но не прочих скоромных продуктов), причём обычный пост в среду и пятницу отменяется; в среду и пятницу сырной седмицы не совершается литургия. в православной церкви считается, что смысл сырной седмицы  — примирение с ближними, прощение обид, подготовка к великому посту  — время, которое нужно посвятить доброму общению с ближними, родными, друзьями, благотворению.

дата начала масленицы каждый год меняется в зависимости от того, когда начинается великий пост. главные традиционные атрибуты народного празднования масленицы в россии  — блины и гулянья.

народився у чугуєві в україні, походить з родини військового поселенця. одним із його предків був український козак ріпа. хлопцем учився у місцевій іконописній майстерні. в 20 років подався до столиці російської імперії - санкт-петербургу.

з 1883  року в петербурзькій малювальній школі, у 1864-1871    роках  — у петербурзькій академії мистецтв (учень і. кримського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до італії  і франції

за конкурсне полотно «христос воскрешає дочку іаіра» рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном в якості академічного пенсіонера за державний рахунок.

рєпін самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 1873-1876  рр., хоча витратив час на вивчення музейних збірок та творів сучасних французьких майстрів. більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в паризькому салоні, незважаючи на заборону петербурзької академії. сам малював відносно мало. для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «садко у підводному царстві» (1876). за пізнішими оцінками найбільш цікавими були етюди монмартру та веля.

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. поет-філософ плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. це, зокрема, спостерігаємо у творі «для вас, історики майбутні…» на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для євгена плужника, як доречно писав про це в. держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

  збірка "дні", 1926