Що вкрав Міха Голий у крамарів ​

сцилла та харибда

«тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. героїв цієї повісті івана та марічку називають українськими ромео та джульєттою. розповівши трагічну історію кохання гуцулів, м. коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.  любов івана та марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що життя палійчуків і гутенюків. дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. між ними повна гармонія, взаєморозуміння. обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: іван грав на флоярі, а марічка обзивалася до нього своїми співаночками. сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.  але доля склалася по-іншому. іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула марічка. ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. все, що робив іван після смерті марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. але ж усі ці спроби були марними. нове життя не приносило ні радості, ні щастя. царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. бо дружина палатна не була марічкою! а саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. і неправда, що івана зжив зі світу юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. а якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. ось так я розумію трагедію гуцульських ромео та джульетти.  звичайно, література і життя — це не одне й те ж. життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. але, перечитуючи повість м. коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки марічки:   ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину,  а я тебе і сім раз на годину.  люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою м. коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — івана та марічку. 

як і решта неокласиків, рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «на світі є співучий лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «чумаках» чи поемі «сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді.

это стихи какие доказывают что он неоклассик 

леся українка біографія стисло народилася 25 лютого 1871 в місті новограді-волинському. (мати – олена пчілка, батько — високоосвічений поміщик, дядько – михайло драгоманов). у будинку косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і і концерти вчилася у
приватних учителів. у 6 років почала вчитися вишивати. 1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. тяжко хвора леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). восени 1883 року лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом. у грудні леся повертається з києва до
колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з матері леся вивчає французьку і німецьку мови. починаючи з 1884 року леся активно пише вірші («конвалія», «сафо», «літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «зоря» . саме цього року з’явився псевдонім «леся українка». 1885 року у львові вийшла
збірка її перекладів творів миколи гоголя (виготовлена нею спільно з братом михайлом). українка багато перекладала (м. гоголя, а. міцкевича, г. гейне, в. гюґо, гомера й і про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «стародавня історія східних
народів». побувавши 1891 в галичині, а пізніше й на буковині, українка познайомилася з багатьма визначними діячами західної україни ( і. франком, м. павликом, о. кобилянською, в. стефаником, о. маковеєм, н. кобринською. ). 1894 рік — навчання в художній школі м. і. мурашка в києві. у травні поетеса
вирушає за кордон до дядька м. драгоманова. вимушені потребою лікування подорожі до німеччини, австро-угорщини, італії, єгипту, кількаразові перебування на кавказі, в криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. 1902 рік поетеса провела на лікуванні в сан-ремо (італія),
живе в одесі, києві. у чернівцях вийшла її збірка поезій «відгуки». 1903 драматична поема «вавілонський полон», вірш «дим». 1904-1905 рр. — поезії «дочка ієфая», «напис в руїні» та ін. друге видання збірки «на крилах пісень». «осіння казка», «пісні з кладовища», «пісні про волю», вірші «мріє, не
зрадь! », «упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «три хвилини». на початку березня 1907 року леся українка переїжджає з колодяжного до києва. 7 серпня 1907 р. леся українка та климент квітка офіційно оформили шлюб у церкві, живуть в криму. поетеса завершує драматичну поему «кассандра». жандармами
вчинено обшук на квартирі косачів, конфісковано 121 книжку. л. українку разом із сестрою ольгою заарештовано. у 1908 році леся українка перебувала в ялті, києві, одесі, євпаторії, батумі, тбілісі. їздила до берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках. останні роки життя л.
косач-квітки пройшли в подорожах на лікування до єгипту й на кавказ. померла 1 серпня 1913 року в сурамі у віці 42 років.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua