Потрібна відповідь на ці два питання до співомовки "Запорожці у короля":
* Поясни, чому козаки перший раз відмовилися від частування. Чи відкрили вони полякам причину своєї відмови?
* Автор висміює запорожців чи захоплюється ними? Відповідаючи, спирайся на твір.

мені дуже новела "лось". після прочитання її я глибоко задумалася. про те як ми люди відносимося до природи. до того що оточує нас. хлопчики з новели чинили правильно . мене вражає їх сміливість і благородність, коли вони ризикуючи своїм життям "зрадливу" кригу, незлякалися погроз браконьєра дядьки шпичака , а "подалися в заповідник,щоб заявити охороні" .в той час мене охоплює жах коли я думаю про таких людей як дядько шпичак. я підтримую авторський осуд зажерливості, жортокості шпичака відчутний у його поведінці . діти рятували лося , а він "присівши в виїмку" , насміхався над ними , а потім "шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги . я з призирством ставлюся до цього браконьєра , до його трусості коли він злякався за те що діти пішли заявляти охороні "його наче щось тіпануло, коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин". отже, ставлення людини до природи - це мірило людської моралі . справжня любов до рідної землі повинна бути не вища споглядальної  а й дійовою, спрямовоною на захист і примноження багатства рідного краю.

є два види краси : зовнішня й внутрішня. перша тимчасова, а друга - з роками лише стає сильнішою та примітнішою. це краса людського серця. це милість, прощення вірність та справедливість. ті якості, без яких наш світ не мав би жодного шансу на спасіння. коли дитина ніжно обіймає стареньку мати, коли слабкий стає на захист ще слабкішого, коли силою любові звільняються від тягаря смертельної хвороби, коли діти йдуть на смерть заради батькі не можливо назвати всі сторони краси людської душі! вона багатогранна. вона приносить радість, заспокоєння чи підіймає на подвиг заради незнайомої людини.

велич людської душі в тихих щоденних проявах любові до дітей чи батьків, у славетних вчинках, які пам"ятають віками. вчить свою душу шляхетності, і тоді світ стане кращим!  

зрада - дл всіх людей, це слово асоціація з чимось не хорошим, підлим. і я звичайно не виняток. мені здається, що якщо ти завяєзуєш дружбу з кимось, то ніколи не зраджуй цій людині, а будь з нею до кінця, в усіх скрутних ситуаціях, тому що якщо ти обрав людину в якості свого друга, то залишайся з ним назавжди. я не розумію вислову "друзі напрокат", в моєму баченні друг він або є, або його немає взагалі, це не явище і воно не абстрактне. а ті хто відносяться, до друзів які приходять і йдуть, не мали ще справжнього друга, і не вміють ним дорожити. зраджують не лише друзі, а й близькі кохані люди. і це набагато гірше, ніж втратити друга, тому що коли ти любиш, ти починаєш проживати з коханим одне життя, а після зради його потрібно розірвати, а це процедура болюча. проте сама страшна зрада, це коли тебе зраджують твої рідні, ви не дивуйтесь буває й таке. і саме в цей момент ти не знаєш навіть чи варто продовжувати жити. я розумію, що боротись зі зрадою безглуздо, але почати цінити всіх ніколи не пізно.

нет абсолютной свободы ни у кого, даже если они, бия себя в грудь, это. человек зависим от работы, от семьи, от друзей, даже от любв, т. как он социальное существо. помните слова? жить в обществе и быть свободным от общества нельзя. относительная свобода существует у людей сильных духом, могущих пойти напролом, но такие люди вечно гонимые