Характеристика доньки князя (настусі) з твору місце для дракона ​

над дніпром у селі старому кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) карпо летючий. був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.  якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну. 

метафоры:

сердца все именье

узел бытия

дней прошлых упоение

мой талисман - воспоминание 

эпитеты:

священный

прошлых

таинственным

заветными

милым

наполненный

белого

роковой

неизменная

езоп (грец. αίσωπος, жив у vi ст. до н. е.) — грецький байкар, автор відомих «байок езопа». перший грецький історіограф геродот свідчить,що езоп народився у фрігії (мала азія) був рабом аристократа іадмона на острові самос  ; отримавши волю, подорожував по греції, вавилонії та єгипту. чимало запозичень і сюжетів з езопа використали відомі байкарі жан лафонтен та іван крилов. з переказів і легенд про езопа, що дійшли до наших часів, постає обличчя народного мислителя і наставника-мораліста. підкреслюється його духовна шляхетність, мудрий розум, любов до простої людини, якій присвячені всі настанови байкаря.

писав байки, де героями були тварини, наповнював свої оповіді повчаннями та мораллю. врешті всі вони увійшли у збірку під загальною назвою "байки езопа". точну їх кількісь не встановлено, але вважають, що езопу належить близько 400 байок (і навіть 650). у образах тварин висміював недалеких і темних людей, їхні недоліки і захланність. на жаль, жодних його рукописів і оригіналів творів до наших днів не дійшло — його твори свого часу у невідомо ст. до н. е. упорядкував деметрій фалерський, але збірка не збереглась. відомі лише віршовані переробки творів езопа, написані федром, бабрієм та авіаном.

за однією з легенд про смерть езопа, цар крез послав його у місто дельфи принести у величному храмі пожертву богові апполону.підступні й жорстокі жерці, які вже давно ненавиділи езопа, підклали в його торбину священний золотий кубок бога і обвинуватили в крадіжці, а потім засудили езопа до смерті і скинули зі священної скелі парнаського хребта в безодню. тепер езоп вважається батьком байок.

дружба - це велика цінність                    виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.          цицерон                    однією з основних духовних потреб людини є спілкування. спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. у великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.          хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.                    хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (колумбійське прислів'я)                    у дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.                    ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (жан де лабрюйер)                    не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. у приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.                    не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (ф. де ларошфуко)                  для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. у літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. наприклад, граф монте-крісто з одноіменного роману о. дюма або робінзон крузо д. дефо. обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата фаріа та п'ятницю.          але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.                    не так тії вороги,          як добрії люди          — і обкрадуть жалкуючи,          плачучи           і на тім світі, добряги,          тебе не забудуть.          (т. шевченко)                    отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. і для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом.