Часто ми намагаємось зрозумiти думки або вчинки iнших. Але,
кажуть, душа кожноï людини глибокий колодязь, дивлячись у воду
якого, ми намагаємось побачити своє вiддзеркалення. I тодi,
коли у водi колодязя чиєïсь душi ми не помiчаємо свого
обличчя, не вiдчуваємо схожостi на себе або на своє
оточення, людина нами не сприймається. Вона може бути нi поганою,
нi хорошою, але багатьом здається незвичайною. I чомусь декого це
ображає. Який дивак! Яка дивачка!, чутно навкруги. I, на жаль,
майже нiхто не подумає хоч трiшки глибше пiзнати цих людей.
Природно, той, хто не живе у повнiй мiрi цього слова у звичному для
iнших свiтi, компенсує це замкненням у власному, життя в якому йде
за особливими законами. I добре, якщо це небезпечнi закони. Небезпечнi
для суспiльства i для людини, що ïх створила.
Але, звичайно, внутрiшнiй свiт є у кожного з нас. Ми приходимо до
нього пiд час сну, коли тiло вiдпочиває, а душа може поринути в
мрiï та думки. Саме звiдти походять нашi сни, бо вони вiдбиток
наших таємних бажань, страхiв, а iнодi-вад.
Хтось з нас керується прагматичним, а хтось-почуттєвим
сприйняттям свiту. Коли ми не знаходимо рiшення або не розумiємо
чогось, тодi в дiю вступають рiзнi почуття. У критичнi, кризовi моменти
нами керують саме вони. Виховання, звички, манери зникають i залишаються
iнстинкти i емоцiï, дещо твариннi, якi важко пояснити.
Цi сприйняття живуть у нас у рiзному вiдношеннi. Iнодi чогось бiльше,
чогось менше. У декого повнiстю вiдсутня прагматика i приземленiсть. Про
таких ми кажемо далеко вiд землi лiтає. Або насмiшкувато: Дивак!.
Гуманiзм, розкриття внутрiшнього свiту кожноï людини, ïï
iндивiдуальнiсть та неповторнiсть ключовi питання, якi наголошуються
письменниками часу, в який творив Григiр Тютюнник . У своєму творi
Дивак вiн описує хлопчика, який є незвичним для свого
оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати.
Його приваблює чистота i недоторканiсть снiгу, на якому хлопець
виводить своï малюнки. Щось не так пiшло можна стерти змерзлою
долонькою i почати знову. Це властиво саме дiтям.
Григiр Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подiй. Бо саме взимку
є холодна тиша, тиша i снiг. ïх подовгу слухає
вразливий Олесь, замiсть того, щоб жити за правилами, написаними iншими
I людьми, бо вони йому не пiдходять. Вiн не розумiє, чому потрiбно
робити те, чого не хочеш. Наприклад, малювати глек тодi, коли йому цього
не хочеться i коли це йому не потрiбно. Наприклад, вчителька, яка
викладає малювання, не знає як поводити себе: вiдстоювати
професiйну принциповiсть чи поступитись перед незвичайним учнем. I лише
в тих випадках, коли його бажання спiвпадають з тим, що потрiбно робити,
здiйснюються якiсь зєднання з оточенням.
Благородний Олесь не сприймає суворий закон буття або ти, або тебе
i не хоче жити за ним. Замрiяний, вiн вибачає, коли з ним
поводяться несправедливо i огидно. Коли енергiйний та експресивний
однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити
бiйку, лише повернувся i пiшов. Але одразу вибачив i був дуже радий теж
незвична реакцiя коли Федько, вiдчувши, що зробив неправильно, нi за що
вдаривши Олеся, вибачився i навiть у знак примирення дав Олесю пирога.
Дiд Олеся, Прокiп, це людина з великим життєвим досвiдом. Вiн
намагається навчити хлопця як жити i змагатись на життя, за мiсце
пiд сонцем. Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб ïх
привозити, треба бити коней, щоб вони йшли, наставляє дiд. Але це
не влаштовує хлопчика. Адже ïм боляче, вiдповiдає
Олесь, пiдбиваючи дiда, коли вiн бє батогом по конячих спинах.
I ввечерi, вдома, дiд iз жалем каже матерi: В тебе вiн, Наталко. Дивак
Затопчуть його Бо воно ж як деревце в пагонi
Можливо, на якимось пiдсвiдомому рiвнi хлопчик вiдчуває, що його
за щось зневажають i переймається через це. Та врештi
засинає, мрiючи про пригоди Iвасика-Телесика. Потiм
починається ще один новий день
Початком нового дня, примиренням iз другом, добрим ставленням до нього
дiда Григiр Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається,
адже якщо хлопець народився в цьому свiтi, значить, вiн має жити в
ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як
вiн, в життi обовязково є мiсце, що завжди буде вiльним. Вiльним
для них. Бо вони особливi.
Популярные вопросы