Вірші "Назустріч" і "На шляху" та "Весна" Богдана-Ігоря Антоновича треба визначити : тему, ідею, основна думка, художні засоби.
будь-ласочка, до ть!!!

мы это недавно писали.

митя-з великою фантазією,винахідний,кмітливий,мрійливий,з почуттям гумору,шукає багато пригод.

в природи багато чудес, таємниць і секретів. то хіба не диво – з маленького жолудя зростає могутній дуб, а з невидимих спор – гриби, а звичайна цвіль може бути і отрутою і ліками. скільки в природі живих істот: від крихітних інфузорій, що можна лише в мікроскоп розгледіти до величезних синіх китів. а найдивніші для мене – це дельфіни. які ж вони розумні. коли я спостерігаю за ними в дельфінарії, мені здається, що вони розуміють значно більше, чим ми думаємо. мене не покидає думка, що дельфіни не морські тварини, а морський народ. ось тільки не навчилися ми їх доки розуміти, а так хочеться відкрити таємницю взаєморозуміння. адже як би було здорове, якби дельфіни змогли попередити людей про цунамі, що наближаються, тоді і людських жертв було б набагато менше. і скільки секретів вони могли б відкрити людям.

друже в! тер з в! трячком

вертить в! н його вовчком.

без в! тра сумно в! трячку,

бо хоче в! н почати гру. 

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. поет-філософ плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. це, зокрема, спостерігаємо у творі «для вас, історики майбутні…» на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для євгена плужника, як доречно писав про це в. держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

  збірка "дні", 1926