Гер Переможний
Поясни, яка позиція автора твору до зображуваних подій і як до них ставишся ти(5-6 речень)​

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

1) омелько кайдаш - працьовитий, заклопотаній. в нього є хист до праціі він міг бі бути багатою людиною, але через свою пристрасть до горілки, не може назбирати багато грошей. боїться потонути і тому поститься, поважає бога і тримає піст на свята.

2) кайдашиха - сварлива, гостра на язик, лицимірна, хитра, горда, услужлива. поважає панів, від котрих набралась гордості і пихатості. господиня в домі, але хоче відпочити на старість і тому звалює усю роботу на невісток. проявляє ніжність лише до свої хонуків.

інтелектуальна гра на нюансах емоцій, уникання дієслів, пуантилізм, розроблений сентенційно-афористичний жанр.

кожний народ, що створив дійсно велику цивілізацію, має у своїй скарбниці епічні твори, що зберегли історію, характери та звички, дух предків, ідеали нації, які пройшли випробування віками і тисячоліттями. у триєдиної гілки слов'ян, що складали київську русь, таким твором є "слово о полку ігоревім". воно було створено у неспокійні часи формування слов'янської державності, потім на довгі віки була втрачена. але твори, що вилилися з глибини народної душі, не гинуть. справжнім дивом, але й історичною закономірністю, було друге відкриття "" напередодні вітчизняної війни 1812 року, коли знов виникла необхідність спертися на загальнонародний дух.  "слово о полку ігоревім" — ліричний і героїчний твір. поезія та героїка єдиним потоком злилися в ньому. це не літопис, що тільки реєструє події. сама ж така подія не зовсім звична тема для епосу. не завоювання, не перемоги, а невдалий похід князя ігора новгород-сіверського став для автора "слова" приводом для висловлення гірких, просякнутих любов'ю та болем роздумів про рідну землю, її нинішнє та майбутнє. рядова воєнна невдача дала змогу з небувалою натхненністю висловити ідею єдності, без якої загине, буде пошматована загарбниками рідна земля.  починається "" із заклику до співців розповісти про похід "князя ігоря, ігоря святославича" не за старими поетичними канонами, а правдиво і точно. і ллється пісня про давніх лицарів-воїнів, хоробрих, загартованих, що змалечку звикли до ратного життя. "а мої ті куряни-воїни вправні, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані" всеволода автор називає "буй-туром", могутнім і славетним воїном. ігор — молодший, але теж відважний воїн іде зі своїм військом на половців. початок походу переслідують страшні віщування — сонячне затемнення, дивовижна поведінка тварин, гроза. над військом кружляють хижі птахи, наче очікуючи загибелі воїнів. але ігор каже: "лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути". з такими воїнами, як русичі, честю буде і перемога — "напитися шоломом з дону", — і славна загибель.  двічі зустрілися русичі та половці. у першій сутичці руські воїни перемогли, узявши багато здобичі. але ігор хоче продовжити похід на ворога, хоче визволити від нього рідну землю.  другий, страшний бій попереду. образи великої поетичної сили автор "" використовує, щоб розповісти про нього. криваві зорі віщують велике побоїще, чорні хмари затьмарюють, ніби чотири сонця, чотирьох князів. наче грім із дощем зі стріл, сунуть з дону половецькі війська. ріки змутніли, земля гуде, а над полями стоїть курява — це половці ідуть, "од дону і од моря і зо всіх сторін руські полки обступили". і почалася велика битва. але замало було русичів, не підтримали їх інші князі — і полягло військо ігоря та всеволода, а ігор потрапив у полон. йому вдалося втекти, одинадцять діб він іде, ховаючись від ворогів. тут автор "" робить несподіваний хід. ігор повертається без перемоги, без здобичі, але по всіх містах його зустрічають, як переможця, а в києві дзвонять великі дзвони. це свідчить про симпатію автора до людини, яка, незважаючи на безнадійність справи, продовжує боротьбу.  "слово о полку ігоревім" — не тільки коштовний камінець зі скарбниці світової культури. це вічна поезія слов'янської землі, вічне прагнення до волі і заклик до єдності у боротьбі.